Інтерв’ю в Бога

–Жодного, яке було б новим або важким для Тебе… Що Тебе найбільше дивує в людях?

Бог відповів:

– Те, що їм набридає бути дітьми, що вони прагнуть якнайшвидше вирости, а потім зітхають, бо хотіли б знову стати ними. Що вони спочатку марнують здоров’я, аби заробити грошей, а потім витрачають їх, щоб повернути здоров’я. Що, тривожачись про майбутнє, вони нехтують теперішнім моментом і не живуть ні тепер, ні в майбутньому. Те, що вони живуть так, ніби ніколи не збирались помирати, а вмирають, ніби ніколи й не жили (і я подумав: «Господи, я ж живу так само…»).

Очі Його наповнились слізьми, голос перехопило від хвилювання, Він замовк. Його руки міцно стиснули мої, і якийсь час ми сиділи мовчки.

Після тривалої мовчанки, щоб відновити розмову, я спитав:

— Дозволиш мені поставити Тобі ще одне запитання?

Він відповів не словами, а лише лагідним поглядом.

– Як Батько, про що б Ти в цей момент попросив Своїх дітей?

Щоб вони зрозуміли, що не можуть зробити так, аби хтось їх любив. Єдине, що вони можуть зробити, – це дозволити себе любити.

Щоб вони зрозуміли, що на побудову довіри потрібні роки, а зруйнувати її можна за секунди.

Щоб вони зрозуміли, що найцінніше – не те, що вони мають у своєму житті, а ті, кого вони мають у житті.

Любити і бути закоханим – це не синоніми, а антоніми, бути закоханим означає вимагати всього, а любити означає віддавати все.

Щоб вони зрозуміли, що не слід порівнювати себе з іншими, бо завжди буде хтось кращий або гірший від них.

Щоб вони зрозуміли, що «багатий» – це не той, хто більше має, а той, хто менше потребує.

Щоб вони зрозуміли, що повинні контролювати свої вчинки, інакше їхні вчинки контролюватимуть їх.

Щоб вони зрозуміли, що достатньо декілька секунд, аби завдати глибоких ран людям, яких ми любимо, і що потрібно багато років, аби ці рани зцілити.

Щоб вони зрозуміли, що прощати можна навчитися тільки завдяки постійній практиці.

Щоб вони зрозуміли, що є люди, які їх дуже люблять, але просто не знають, як це показати.

Щоб вони зрозуміли, що за гроші можна купити все, крім щастя.

Щоб вони зрозуміли, що деколи мають право бути прикрими, однак це не дає їм права псувати життя тим, хто їх оточує.

Щоб вони зрозуміли, що великі мрії потребують не великих крил, а шасі для того, аби приземлитися.

Щоб вони зрозуміли, що справжніх друзів є мало, і той, хто зустрів хоч одного, вже знайшов справжній скарб.

Щоб вони зрозуміли, що іноді не достатньо, аби тобі пробачали інші, деколи необхідно прощати самому собі.

Щоб вони зрозуміли, що вони є господарями того, про що мовчать, і рабами того, що кажуть.

Щоб вони зрозуміли, що правдиве щастя – не досягати поставлених цілей, а навчитися бути щасливим з того, що маєш.

Щоб вони зрозуміли, що щастя – це не питання випадку, а продукт їхніх рішень. Вони вирішують, чи бути їм щасливими завдяки тому, що мають, чи вмирати від заздрости і жалю за тим, що їм бракує.

Щоб вони зрозуміли, що дві людини можуть дивитися на одну й ту ж річ і бачити зовсім різне.

Щоб вони зрозуміли, що, незважаючи на наслідки, той, хто чесний сам із собою, доходить в житті далеко.

Щоб вони зрозуміли, що навіть тоді, коли вони думають, що їм немає більше чого віддати, коли друг приходить до них поплакати, вони все ж таки знаходять силу, аби перемогти його страждання.

Щоб вони зрозуміли, що, тримаючи силою біля себе коханих людей, насправді відштовхують їх ще більше, а відпускаючи, притягають їх до себе якомога ближче.

Щоб вони зрозуміли, що слово «любов» хоч і може мати багато різних значень, воно втрачає свою цінність, якщо ним зловживати.ї Щоб вони зрозуміли, що любити і бути закоханим – це не синоніми, а антоніми, бути закоханим означає вимагати всього, а любити означає віддавати все.

Щоб вони зрозуміли, що ніколи не зроблять нічого настільки великого, аби Я любив їх більше, або нічого настільки поганого, аби Я любив їх менше. Я люблю їх просто так, незважаючи на їхню поведінку.

Щоб вони зрозуміли, що найбільша відстань, яка може бути між Мною і ними – це відстань простої молитви.

І так, у глибокому єднанні, взявшись за руки, ми сиділи мовчки.

Невідомий Автор.

Росаріо ГОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»)