Квіти з того світу: історія до сліз

Щороку вона отримувала троянди, а в листівці такі слова: «Цього року я тебе люблю ще більше, ніж минулого року в цей же день. Моя любов ростиме з кожним роком, який минатиме».

Вона знала, що ці троянди вона отримує востаннє. Але подумала, що, можливо, чоловік замовив їх ще до своєї смерті, тому не знала, що буде далі. Йому завжди подобалося забігати наперед, роблячи все заздалегідь на випадок, якщо в потрібний момент він буде зайнятий.

Тому вона обрізала кінчики стебел і поставила квіти в дуже особливу вазу, яку розташувала поруч із його портретом.

Потім вона сіла і годинами дивилась на портрет і на квіти. Минув рік, їй було дуже тужно жити без коханого.

— Я знаю, що ваш чоловік помер понад рік тому, я очікував на ваш дзвінок. Квіти, які ви щойно отримали, було оплачено заздалегідь. 

Самотність заполонила все її єство і, здавалося, була її долею. Але в День святого Валентина, як і в минулі роки, подзвонили у двері і передали їй троянди. Вона, здивована, увійшла з ними до кімнати, підійшла до телефону і зателефонувала флористу.

Слухавку підняв господар крамниці, жінка стала вимагати пояснень…

— Хто хоче так вас розорити?

У відповідь вона почула:

— Я знаю, що ваш чоловік помер понад рік тому, я очікував на ваш дзвінок. Квіти, які ви щойно отримали, було оплачено заздалегідь. Ваш чоловік завжди випереджав події, не залишаючи нічого на волю випадку. Він сплатив наперед замовлення, щоб ви могли отримувати квіти щороку.

Ви також повинні знати ще одну річ: на листівках є особлива записка. Це він зробив багато років тому.

Ось у цій сказано: що коли його не стане, цю листівку я повинен надіслати наступного року.

Роза була неймовірно вдячною і розплакалась. Повільно тремтячими руками вона взяла листівку з написом.

Жінка прочитала:

«Привіт, моя Любове, знаю, що вже минуло більше року, як я пішов від тебе. Сподіваюсь, що тобі не було дуже важко прийти до тями, знаю, якою самотньою ти, напевно, себе почуваєш, і знаю, що цей біль справжній, бо знаю, як би я себе почував. Завдяки любові, яку ми з тобою розділяли, все в житті було прекрасним. Я любив тебе більше, ніж можна виразити якими-небудь словами.

Ти була ідеальною дружиною, ти була для мене і подругою, і коханкою, і втіленням всього того, чого я бажав. Знаю, що минув усього лише рік, але, прошу тебе, будь ласка, не страждай більше. Я хочу, щоб ти була щасливою, навіть якщо й проливатимеш сльози.

Тому троянди тобі приноситимуть щороку. Коли ти їх отримуватимеш, згадай про щастя, яке ми пережили разом і яку благодать отримали.

Я завжди тебе любив і продовжуватиму тебе любити, але ти повинна продовжувати жити.

Будь ласка, постарайся знайти своє щастя, поки живеш.

Знаю, що це буде нелегко, але знаю також, що ти оговтаєшся.

Троянди тобі й далі приноситимуть кожного року, аж до дня, коли двері більше не буде кому відчинити.

Флорист отримав розпорядження дзвонити у двері до п’яти разів того самого дня, на випадок, якщо ти кудись вийшла.

А в день, коли двері ніхто не відчинить, він знатиме, куди віднести квіти… Туди, де ми будемо знову разом…».

Невідомий Автор.

У житті бувають випадки, коли ми зустрічаємо особливих людей — когось такого, хто змінює наше життя вже тому, що стає його частиною. Когось, завдяки кому ми віримо, що у світі існує щось дуже гарне і добре. Когось, хто нас переконує, що зачинені двері відчиняються завдяки вічній дружбі.

Росаріо ГОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»)

Читайте також: Жіночий експеримент.