Дива трапляються! Вікторія Арлен була позбавлена можливості говорити, їсти, ходити, не могла навіть пальцем поворушити. А тепер вона – спортсменка, відома телезірка.
Українка 4 роки пробула в комі – і встала на ноги!
Про дивовижну волю до життя Вікторії Арлен розповідали чи не всі видання у США. Шлях від стану «овоча» до спортивних п'єдесталів і сцени їй допоміг пройти Бог, а також величезна наполегливість і неабияка праця над собою
Чула, як лікарі казали батькам, що мозок мертвий…
Вікторія Арлен і її двоє братів були трійнятами. У дитинстві дівчинка любила танцювати і захоплювалася спортом, росла життєрадісною та енергійною. Але в 11 років раптово занедужала, симптоми були схожі на грип, кілька разів хвора втрачала свідомість, згодом у неї діагностували пневмонію. А через два тижні дитина виявилася паралізованою нижче пояса.
Її тіло поступово переставало слухатися. Сильне запалення головного і спинного мозку прогресувало. Сім’я нічим не могла допомогти. Рідним залишалося лише спостерігати, як Вікторія втрачає здатність говорити, їсти і рухатися. Здавалося, ніби хтось від’єднав джерело живлення від плати, яка контролювала її мозок. Хвора позбулася сил, перестала вставати з ліжка. Потім взагалі все згасло.
Вікторія прожила майже чотири роки «замкненою» всередині свого тіла. Лікарі говорили, що пацієнтка знаходиться у вегетативному стані. Годували її через зонд. Батьків лякали, що дочка навряд чи коли–небудь видужає, що мозок мертвий і це — назавжди.
Ніхто не знав, що Вікторія чула ці страшні прогнози і розпачливі слова своїх близьких, коли ті приходили відвідувати її в лікарні. Через два роки після того, як дівчина впала в кому, вона прокинулася, але як і раніше не могла поворухнутися чи подати інший знак. Хотіла заговорити, кліпнути очима, та тіло відмовлялося слухатися.
Через два роки після того, як дівчина впала в кому, вона прокинулася, але як і раніше не могла поворухнутися чи подати інший знак.
— Але батьки не переставали вірити в мене. Вони переобладнали одну з кімнат в нашому будинку в Нью–Гемпширі під лікарняну палату і продовжували доглядати за мною. Брати постійно розповідали, що відбувалося за межами дому, ділилися всіма новинами. Це давало сили боротися за життя і сподіватися на одужання. Рідні не знали, що я їх чую, а я ловила кожне слово, — згадувала згодом Вікторія.
На початку грудня 2009 року дівчина вперше змогла подивитися в очі матері. З часом їй вдалося поворушити пальцем, затим — рукою. Потім вона стала вимовляти окремі звуки, згодом — слова і цілі речення. Нарешті через чотири роки хвора посмакувала шматочком пудингу. Поступово у Вікторії з’явилися сили тримати в руках свій перший мобільний телефон.
Але все ж вона, як і раніше, не відчувала ніг. Лікарі стверджували, що запалення спинного і головного мозку завдало непоправної шкоди здоров’ю дівчини і вона залишиться паралізованою нижче пояса на все життя.
Кожен фахівець, до якого вона зверталася, говорив лише одне: «Ви повинні навчитися користуватися візком». Але Вікторія відмовлялася їм вірити.
Читайте також: У селі на Рівненщині чоловік обпік ноги, коли палив листя.
«Можу дивитися людям в очі, а не споглядати тільки їхні попи»
Коли дівчинка повернулася в школу в інвалідному кріслі, деякі однокласники дражнилися, сміялися з неї. Побачивши дочку в сльозах, батьки пообіцяли зробити все можливе, щоб вона не втратила впевненості в собі.
Вікторія виросла на березі озера, і вже в ранньому віці вміла плавати. Коли мала 10 років, навіть брала участь у шкільних змаганнях. Але тепер вона думала, що не зможе триматися на воді, не використовуючи ніг. Та брати вважали інакше й переконали сестру знову відвідувати басейн.
Спочатку дівчина дуже боялася, але незабаром зрозуміла, що плавання допоможе повернути сенс життя. У воді Вікторія забувала про інвалідне крісло, і, на подив, швидко освоїлася. Вода давала їй не тільки свободу, а й надію. Тому дівчина стала посилено тренуватися і незабаром досягла чималих успіхів.
У 17 років Вікторія увійшла до збірної США, яка брала участь у Паралімпійських іграх. Спортсменка виборола три срібні медалі й одну золоту у вільному стилі на дистанції 100 метрів, встановивши новий світовий рекорд.
Телеканали й газети розповідали про неї, журналісти брали інтерв’ю — Вікторія стала джерелом натхнення для мільйонів людей з інвалідністю. Але її як і раніше дуже засмучувало, що вона не могла ходити.
— Я з мамою тимчасово переїхала на Західне узбережжя США, в Сан–Дієго, щоб взяти участь у програмі, яка допомагала паралізованим стати на ноги. Але ми не хотіли жити далеко від сім’ї. Тому вирішили відкрити філію Project Walk на Східному узбережжі. Таким чином я почала займатися щодня, а також до нас могли приєднатися всі, хто потребував подібної допомоги, — дякувала рідним Вікторія.
Батьки віддали свій дім під заставу, щоб узяти кредит і закупити необхідне обладнання та найняти спеціалістів. І 11 листопада 2015 року Вікторія таки зробила свої перші кроки. На біговій доріжці встановили спеціальні кріплення, які тримали пацієнтку, а тренери допомагали їй пересувати ноги.
Та все ж лікарі продовжували наполягати, що вона не зможе ходити. Не звертаючи уваги на їхні слова, Вікторія не пропускала занять і щодня потіла на тренажерах по шість годин.
Поступово сила і чутливість поверталися, дівчина могла вже пересуватися за допомогою милиць. А згодом і повністю їх позбулася.
— Це зовсім не означає, що кожен день дається мені легко. Мені складно рухатися і належить ще багато працювати. Я ношу фіксатори для ніг, роблю вправи. Але прогрес очевидний, — каже Вікторія. — Минуло вже 10 років із тих пір, як я можу дивитися людям в очі замість того, щоб весь день споглядати тільки їхні попи.
Наша героїня знайшла нову себе після багатьох злетів і падінь. Вона стала керівником спортивної програми на відомому телеканалі ESPN, випробувала свої можливості на сцені і в модельному бізнесі. Вікторія часто виступає перед людьми, допомагаючи їм повірити в себе. Вона каже:
— Коли я знову звелася на ноги і зробила перші кроки, думала, що це межа моїх можливостей. Але це був тільки початок…
