На Волині до шлюбу батька на руках ніс син

Хоч в парі вони уже п’ятдесят літ, виховали дітей, діждались онуків і правнуків. Та лише тепер склали подружні обітниці перед Богом, повідомляє wz.lviv.ua.

Степану Сергійовичу 71, Євге­нії Євгеніївні — 69. Пів століття прожили у парі! За плечима бага­то пережитого — і радостей, і печалей, і незгод, але сім’я все витримала.

Пе­ред вівтарем спускається ікона, і аби батько зміг до неї приклонитися, син підіймає інвалідний візок й допома­гає татові поцілувати святиню…

— Ми з Женею розписувались у Но­воволинську 16 жовтня 1971 року, — згадує Степан Шевчук. — Бо жін­ка звідти родом. А я з Переспи. Яке весілля було? Звичайне, радянське. Мама — партійна, мала орден Трудо­вого Червоного прапора, я партій­ний… Про вінчання тоді й не думали, – розповідаєчоловік.

Працювало подружжя у Ковелі: чо­ловік — зварювальником, дружина — бухгалтером у банку. Виховали сина та доньку, одружили дітей, провели до шлюбу онуків. Розумін­ня, що слід під Божим покровом вести свою сім’ю, прийшло, коли геть поси­віли скроні.

— Так, ми усвідомили, що слід повін­чатися, коли стали старші, — додає Єв­генія Євгеніївна. — Про своє бажання батьки зізналися дітям. Ті підтримали й взя­лись допомогти в організації свята.

Читайте також: На Волині 96-річна бабуся і голубці сама крутить, і картоплю копає.

На вінчання Шевчуків приїхала найближча родина. Таїнство відбу­валось у храмі Преподобного Сергія Послушного. Усі із завмиранням сер­ця дивилися на сивочолих молодят, які не для моди чи традиції, а за ве­лінням серця прийшли сюди в таких поважних літах сказати одне одному «так».

— Такого вінчання у нас на парафії ще не було, — розповів настоятель храму отець Миколай Царик. — Пе­ред вівтарем спускається ікона, і аби батько зміг до неї приклонитися, син підіймає інвалідний візок й допома­гає татові поцілувати святиню…

Наталія КРАВЧУК.