Весь антураж ферми із дерева, шкіри та соломи. Тут туристи одягають капелюхи та катаються на конях у справжніх ковбойських сідлах.
Американське ранчо… за 30 км від Львова
У селі Лопушна Перемишлянського району звів незвичайну фазенду чоловік, який два десятки років продавав посуд і електротовари. Раптом він озирнувся на своє життя й збагнув, що найбільше хоче займатися кіньми і жити подалі від міської цивілізації. Тепер приймає гостей у своїй «Скарбовій горі», організовує іпотерапію й закликає не боятися мріяти
Жив собі був чолов’яга на ймення Остап Лунь. Закінчив університет, досить непогано заробляв, спочатку як підлеглий на фірмі, а потім заснував свою, де шили одяг для виробництва. Його життєва історія була успішною, але не бозна-якою цікавою, аж поки він не перевернув усе догори дригом після подорожі Америкою.
9 років тому цей чоловік кілька місяців мандрував різними штатами. Так сталося, що «зачепився душею» за ранчо: милувався конями і їхніми господарями, тим, як облаштоване там життя, їздив верхи. Це допомогло йому зробити важливе відкриття про самого себе: його покликання — коні. (Був момент, коли з глибини дитинства виринув щемний спогад, як насолоджується волею, їдучи верхи. Та згадка разом із побаченим спонукала діяти). Отож, як тільки повернувся в Україну, Остап Лунь продав швейний бізнес й оселився за 30 кілометрів від Львова-багатомільйонника у неймовірно гарній місцині в селі Лопушна. Тутешні селяни охрестили її Скарбовою горою. Він звів тут будинок, організував громаду на прибирання стихійного сміттєзвалища й для початку купив першого коня. Згадує, що виторгував його в цигана й що не прогадав, бо знайшов друга:
— У 2009-му я купив Трістана… Скільки ми з ним усього класного натворили!.. Це мій перший кінь. Нема таких грошей, за які я би продав його. Якби не він, то не знаю, де би я був і що робив би.
Годі й казати, що про коней він може говорити вічно. І відчуває своїх вихованців так, як мати дитину. Найнезвичніше — як Остап Лунь змінюється, коли береться про них розповідати. У такі моменти вираз його обличчя лагіднішає, на устах починає грати напівусмішка й уся постать його ніби випромінює любов. При цьому вміє вразити зізнанням:
Годі й казати, що про коней він може говорити вічно. І відчуває своїх вихованців так, як мати дитину. Найнезвичніше — як Остап Лунь змінюється, коли береться про них розповідати.
— Спочатку думав, що я знаю про коней усе, — стільки начитався, стільки знав! Від того часу пройшло вже дев’ять років, а мені здається, що знаю про них менше, ніж на початку. Це завжди щось нове. Кожен із них має свій характер, свої настрої якісь, свій типаж поведінки. І це завжди цікаво. Заходиш у «бочку» (вольєр, де тренують тварин. — Ред.) з конем, то забуваєш про час, направду.
Щодня кожен з 10 представників його табуна з’їдає 6 кг сіна та 4 — вівса. Заготовляє запаси сам, іноді звертається до волонтерів. Крім того, дбає про шкіряні сідла й шляпи, щоб було, як на сучасному ранчо, де є і їзда верхи, й екскурсії. Навчає коней іпотерапії: щоб діти з вадами, яких батьки привозять на заняття, почувалися ліпше, потрібно 4–5 років готувати тварину. Остап Лунь пояснює, що заробляє на цьому, аби мати за що утримувати своїх підопічних. Однак усім своїм видом підкреслює, що оселився в селі не задля заробітків, а тому, що це його місце сили. Ранчо «Скарбова гора», де дарує людям новий погляд на життя, для нього, схоже, нарешті знайдена гармонія:
— Тут є якийсь надзвичайний скарб — усім невимовно добре. Я не зустрічав людей, які би сюди приїжджали й не поверталися з якимось спокоєм і задоволенням. Тому я думаю, шо це скарб.
Остап Лунь має настанову й для тих, хто мучиться нинішнім своїм станом й усе одно боїться щось змінювати, — радить шукати однодумців. Для нього — це дружина Наталя, яка підтримала його в такій «крейзанутій» ідеї.
Читайте також: В Україні на зйомках телешоу затримали «сваху», яка влаштовувала фіктивні шлюби іноземців з українками.
За матеріалами zaxid.net, ukrainer.net, facebook.com/skarbovagora.
Олена КАЛЕНЮК.
