Цей знімок був сюрпризом батькам від дітей на срібне весілля – завдяки сучасним технологіям фото вже не чорно-біле, як в оригіналі.
І після 27 років спільного життя каже дружині: «Ти – моє повітря та мій всесвіт…»
І це не просто слова задля гарної події чи, як мовиться, напоказ: це почуття, якими чоловік живе. А в їх взаємності пересвідчилася, коли спілкувалася із подружньою парою — Богданом і Катериною Козубами, коли почула від жінки її лаконічне й щире: «Я за чоловіком, як за кам’яною стіною!». Яких ще компліментів треба мужчині?
«Чи пошкодував я хоч раз, що обрав за дружину саме цю жінку? Ні разу!»
Буває, йдеш на зустріч з людьми, нічого не знаючи про них, чи зовсім мало. Цього разу ситуація інша: про сім’ю Козубів, про їхніх трьох доньок чула ще тоді, як глава сімейства очолював пресслужбу Луцького прикордонного загону й був частим гостем у редакції нашої газети, організовував для журналістів поїздки на кордон. Молодий тато при нагоді розповідав про своїх дівчаток – які вони, чим тішать. А в останні роки час від часу мала можливість у соцмережах «зустрічатися» із цим сімейством. І вже не маленьких доньок бачила за словами чоловіка, як колись, а дорослих. В одному з дописів пан Богдан вітав найстаршу Ірину з 26-літтям, радів із того, що вони з дружиною стали дідусем і бабусею. А в іншому – ділився приємною новиною: «Ще одна моя дівчинка змінила прізвище. Дивно мати тільки донечок у сім’ї, адже Козубів усе меншає та меншає. Але я щиро радий з того, що мої діти вже такі дорослі. Маринко та Сашко, вітаю вас ще раз із цим світлим днем! Нехай ваше кохання не згасає... Пронесіть його через усі негаразди та перемоги...» Найменшій Даринці слав поздоровлення з успішним закінченням школи та вступом до столичного вишу.
Повз моє око не пройшло, що переді мною не просто юна, гарна дівчина, а ще й трудяжка…
Ну а коли 5 листопада цього року з’явився пост у зв’язку з черговою датою шлюбу Козубів, то стало ясно, що це ж готова адреса сім’ї для ведучої рубрики «Любить! Не любить». Ось воно, одкровення пана Богдана: «27 років минуло, як я поєднав своє життя з найкращою дружиною. Чи пошкодував хоч раз, що обрав саме її? Ні разу! Ніжна, але водночас вміє за себе постояти, сором’язлива, але впевнена в собі, спокійна, але справедлива. Вітаю тебе, серденько, з нашим Днем... Кохаю тебе, ти моє повітря та мій всесвіт. Ціную тебе та поважаю». Залишалося напроситися в гості до подружжя, що я й зробила. І, до речі, коли прийшла до Козубів, то в їхньому затишному будинку ще була атмосфера свята, про яке свідчив розкішний букет троянд, подарований дружині, і весільне фото на видному місці.
«Не ховай руки – може, якраз вони принесуть тобі щастя»
Наші герої – рівненчани: вона – із села Подоляне, він – із Башиного, що в Гощанському районі. Вперше зустрілися, коли Богдан навчався в Хмельницькому, готуючись до служби у прикордонних військах. Це було, як пригадують, у січні 1994-го, перед самим Різдвом. Курсант мав канікули й був удома. А того дня вони з батьком у хазяйських справах приїхали в село, де жила Катерина. У хату до майбутньої дружини потрапив, оскільки приятелював з її швагром.
– Але тоді ми навіть не познайомилися, – каже жінка. – Це сталося більш як через місяць. Запам’ятала, що було якраз
13 лютого. Хоч це число і вважають поганим, бо ж то чортова дюжина, для нас воно виявилося щасливим.
– Дружина у мене скромна... Не все говорить про той день, той момент, коли ми познайомилися, – додає чоловік. – Я вийшов з хати покурити. А Катя в цей час випустила маленьку собачку на вулицю. Поки той гуляв, вона стояла на порозі, тримаючи руки за спиною. Я звернув на це увагу й спитав, чого вона їх ховає. І тоді Катя показала свої руки. А вони вже, як у селі, – зі слідами праці по хазяйству. Ось тоді й сказав їй: «Не ховай... Може, якраз ці руки принесуть тобі щастя». Повз моє око не пройшло, що переді мною не просто юна, гарна дівчина, а ще й трудяжка...
Тієї зими майбутня пара більше не бачилася. Богдан поїхав на навчання до Хмельницького. А оскільки тоді мобільного зв’язку не було, то спілкувалися лише в листах.
– 15 послань одержала від нього за час розлуки, – розповідає Катерина. – І всі вони, крім першого, яке десь загубилося, збережені нами. Коли недавно наші доньки їх читали, то із захопленням говорили про те, як «тато вмів залицятися до мами».
Зустрілися вони навесні перед Великоднем. Разом пішли до церкви паску святити. За словами жінки, всі допитувалися, хто ж то з нею (село маленьке, тож новачка зразу запримітили). Вона, не розгубившись, казала, що брат. І чула у відповідь: «Ви такі схожі!». А влітку, по суті, після заочного спілкування й лише тижня зустрічей, Богдан запропонував Катерині руку й серце. 7 серпня були заручини, 10 вересня, якраз на день народження Каті, вони зареєстрували шлюб, а 5–6 листопада відгуляли весілля, переживши трепетне дійство – таїнство вінчання. До квітня 1995-го, поки Богдан ще навчався, молодята винаймали квартиру в Хмельницькому. У травні в них народилася їхня найстарша, Ірина.
– На цей час ми були в моїх батьків, – розповідає жінка. – Тож наша перша донька – подолянська. У день хрестин, коли гості сиділи ще за столом, Богдан поїхав у Львів на розподіл.
– Власне, – уточнює чоловік, – я сам себе «розприділив»: оскільки в армії з п’ятнадцяти років (навчався у Львівському Суворовському військовому училищі), то мав право вибору. І найкращим варіантом був Луцький прикордонний загін, куди й попросився з думкою, що це ж додому буде близько.
«Коли командир частини вручав мені погони підполковника, то сказав: «А дружина заслуговує звання на ступінь вище»
Це сьогодні у подружжя Козубів свій гарний будинок, у якому справили новосілля в цьому році. А починалося їхнє сімейне життя з винайманих квартир у Луцьку, з гуртожитка у Києві (чоловік дев’ять місяців навчався в столиці на курсах підвищення кваліфікації). Лише через сім літ дочекалися свого житла. І коли в розмові з подружжям ми згадали освідчення Богдана в коханні своїй Катерині в день 27-річчя шлюбу, то з почутого зрозуміла: за цим лаконічним одкровенням – дуже багато з прожитого й пережитого. Ось що, зокрема, наш герой розповів:
– У сім’ї в нас першу скрипку грає Катя. Мабуть, із самого початку це було пов’язано з моєю роботою – ненормованою, з частими й тривалими відрядженнями. Я ж прийшов у Луцький прикордонний загін у середині 1990-х. А це час, коли кордон намагалися перетнути нелегали з країн Азії, Африки, пробиваючись в Європу. А ще ж – контрабанда... І ніхто нікому не казав, куди командирують. Бувало, що їхав на тиждень, а Катя не знала, де я. Як не вертався на ніч додому і вранці не було від мене вісточки (тоді ж жили без мобілок), то вона, хвилюючись, дзвонила в частину: «Де мій чоловік?». У відповідь чула завжди одне і те ж: «Військова таємниця»…
У Богдана Козуба, який вибрав військову службу, завжди, як він тепер наголошує, був надійний тил. Катерина, котрій не вдалося здобути педагогічної освіти, про яку мріяла з юності (натомість уже в заміжжі одержала диплом юриста), все-таки в душі на все життя залишилася вчителем. А її учнями були доньки. Жодна з них (так вирішили на сімейній раді) не відвідувала дитячий садок. Мама сама готувала їх до першого класу, а згодом була першою їхньою помічницею в навчанні – всі вони закінчили школу із золотими медалями. Їм вона присвятила своє життя і лише два роки тому пішла на роботу, коли мешканці будинку, в якому жила сім’я Козубів, обрали її головою ОСББ.
До речі, як у квартирі ламався якийсь кран й виникали проблеми з водою, а чоловіка не було вдома, то жінка не шукала сантехніка. Біля Богдана («він ремонтував, а я стояла й запам’ятовувала все») освоїла й це ремесло. На підтвердження того, як багато для нього, військової людини, значить надійний тил, наш герой говорить:
– Коли командир частини Малаков вручав мені погони підполковника, то сказав: «А дружина заслуговує звання на ступінь вище», – і дав їй погони полковника.
...Тринадцять років тому Богдан Козуб вийшов на пенсію, вирішивши, що на першому місці в нього тепер – сім’я. З
2015-го («коли вже могли собі дозволити розкіш мандрівок»), подружжя Козубів прилучилося до паломництва святими місцями. Їм із дитинства дуже хотілося побачити річку Йордан, у якій хрестився Ісус Христос, – і мрія збулася. Задумали побувати в Єгипті й піднятися на гору Синай – і це стало реальністю. Незабутні враження залишилися після того, як поклонилися святиням Грузії. До речі, коли торік навесні викопали траншею під фундамент свого будинку то насамперед поклали туди камінці, привезені з Ізраїлю – з гори Фавор, на якій стоїть храм Преображення Господнього. Так своєрідно було освячено місце, де менш як через рік (вірять, що з Божою поміччю) справили новосілля. Де поселилася Любов подружжя, яке не сумнівається, що їхній шлюб укладений на небесах.
Читайте також:Мікеле залишив Італію заради любові до лучанки
