Гра як виховання.
Якщо дитина просить: «Програй мені, мамо»
— А що мені буде, коли ти зазнаєш поразки? – син заглядає мені в очі, а в них видно, що в уяві уже сидить на троні переможця. — Спробую протриматися, – моя відповідь викликає у нього скептичну усмішку
Із 4-річним малим ми граємо у древнього, як світ, «Чапаєва»: суть цього «двобою» у тому, щоб щиглями швидше за суперника збити з дошки усі шашки, виставлені навпроти твоїх. Поки син сопе, прицілюючись, міркую, яка це чудова «пальчикова» гра. Вона була популярна ще тоді, коли наші батьки ні сном ні духом не відали про забавки, які сприяють розвитку мозку їхніх чад, і терміну «пальчикові», певно, не існувало. За невеликий проміжок часу, відколи показала дітям, як правильно грати, і 12-річна дочка, і її менший брат досягли неабияких висот. Поки що «Чапаєв» є гідною альтернативою мобілці, тож ми, батьки, тішимося. А між тим виникло питання: як поводитися, коли дитина очікує, що мама програє?
Тепличні умови позбавляють їх можливості вчасно пережити неприємні емоції.
Так хочеться, щоб малому було приємно. Потрібно лише трішки піддатися – і він сяятиме від щастя. Та я пам’ятаю, як читала колись, що дітям дуже важливо мати досвід поразки. Тепличні умови позбавляють їх можливості вчасно пережити неприємні емоції. Навряд чи моєму синові часто траплятимуться на життєвому шляху люди, які піддаватимуться йому на шкоду собі. Відтак рано чи пізно усю гіркоту від програшу він скуштує. Слухаю його плач і, хоч шкода, не заспокоюю: навчиться з цим справлятися тепер – буде простіше опанувати себе згодом. Однак під час гри не раз і не два кидаю репліки, який він розважливий і якими влучними стали його удари. Мої слова добре сушать сльози і додають снаги для нової боротьби.
За деякий час попри старання програю дочці – і в очах обох дітей помічаю цікавість: як то мама справиться із собою у таку неприємну мить? Що? Віджартовується? Хоче ще один шанс?.. Вони спостерігають за мною, а я – за ними. Цікаво в якийсь момент раптом зробити відкриття, що тепер ти, доросла жінка, є об’єктом спостереження, і десь колись хтось із твоїх нащадків відтворить твою модель поведінки. Добре, якщо таку, а буває ж, що кипиш від обурення й не думаєш, що калька уже знята…
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
Читайте також:Колонка мами: чи варто звертати увагу на те, що ваше дитя «совеня» або «жайворонок»
