Всі, хто знав Георгія, кажуть, що його смерть — величезна втрата для України. «Справжній чоловік, боєць і батько. Справжній воїн», — пишуть про дядю Жору його побратими.
У день загибелі дядя Жора закрив собою трьох молодих бійців
26 жовтня під Гранітним на Донеччині внаслідок ворожого артобстрілу героїчно загинув 51-річний Георгій Халіков
Через кілька годин після цього українські захисники підняли в повітря безпілотний літальний апарат «Байрактар», з якого вперше за час ведення війни була випущена радіокерована бомба для знищення вогневої точки ворога. А син героя — Афанасій Халіков, який теж захищає Україну на фронті, — пообіцяв помститися за батька.
Для когось він був Журович, для когось — дядя Жора, а для 24-річного старшого сержанта Збройних сил України Афанасія Халікова майстер-сержант 93-ї окремої механізованої бригади Георгій Журович Халіков був батьком. Вони майже шість років воювали разом.
— Тато пішов на фронт наприкінці 2015-го, — пригадує Афанасій. — Але я не знав про це, бо на той час ми жили порізно. З батьком у нас були добрі стосунки, проте ми спілкувалися переважно у телефонному режимі, а потім взагалі втратили зв’язок. Зустрілися вже у 2017-му на Донбасі. Причому випадково. Мій підрозділ їхав на ротацію, а його — заступав на бойові позиції.
Читайте також: «Це - політичний злочин і українська влада не має виправдання», - Грозєв про приховування інформації про «вагнергейт».
Виявилося, що син із батьком цілий рік служили у різних бригадах ЗСУ на Донеччині. Халіков-старший — у 13-му батальйоні 58-ї мотопіхотної бригади, а його середній син, який пішов на фронт у 18 літ, — у 93-й. Рік тому Георгій Журович теж перевівся у 93-тю механізовану, яка носить почесну назву «Холодний Яр». Служив із сином хоч і в різних ротах, але в одному батальйоні. Так батько менше тривожився.
Останніми тижнями на їхній ділянці фронту було неспокійно. Наші військові просунулися вперед на кілометр-півтора, у так звану сіру зону, наблизившись впритул до невеликого села. Георгій Халіков отримав наказ прикрити перехід у визначеному міcці. На виконання завдання з ним пішли троє молодих контрактників, усі 2021 року призову. В цей час почався обстріл. Противник, не ховаючись, прямо на дорозі поставив три гаубиці Д 30 122-міліметрового (забороненого!) калібру, розвернувши їх у наш бік.
От таким, яким він був у дитинстві — відкритим, щирим, добродушним, — таким і залишився до останнього.
Стріляли професійно, у шашковому порядку. Журович почув свист першого снаряда й скомандував: «Земля! Лягай!». Солдати, які йшли позаду, виконали команду, а сам він лише встиг присісти, і в цей момент буквально у двох метрах від нього розірвався боєприпас. Осколки перебили важливі артерії, не залишивши шансів на життя. Майстер-сержант Георгій Халіков помер миттєво, смертю героя, зберігши життя трьом солдатам. Вони, оговтавшись від отриманих контузій, сьогодні уже в строю.
— Жорик був патріотом України, — говорить крізь сльози 63-річна сестра героя Зоя Шупарська. — Сім’я наша інтернаціональна. Батько — етнічний узбек, мама — молдаванка. Обоє, до речі, сироти. Познайомилися на Одещині, де тато проходив армійську службу. Тут у них народилися семеро дітей: три доньки і чотири сини. Георгій — передостанній. От таким, яким він був у дитинстві — відкритим, щирим, добродушним, — таким і залишився до останнього.
Син героя — Афанасій Халіков, який теж захищає Україну на фронті, — пообіцяв помститися за батька.
Син Афанасій — копія батька. Такої ж міцної статури, такої ж доброї вдачі, цілеспрямований. Хлопець, закінчивши Полтавський професійний коледж транспортного будівництва, поставив тітку перед фактом: укладатиме контракт із ЗСУ. Вона розуміла, що сперечатися з ним марно. Тому підписала необхідні документи. В армію беруть з 20 років, а на війну можна з 18 — за згоди батьків чи опікунів. Уся рідня тепер просить Афанасія бути особливо обережним.
— У мене ще контракт не закінчився, і мені треба помститися за батька, — твердо каже юнак. — А далі є думка вступити до військової академії.
Після загибелі Георгія Халікова головнокомандувач ЗСУ дав наказ підняти в повітря безпілотний літальний апарат турецького виробництва «Байрактар» й нанести удар по позиціях противника, щоб змусити його припинити вогонь. «Окупанти повинні знати, що в будь-який момент із неба може щось прилетіти, якщо вони виходитимуть у 30-кілометрову зону й обстрілюватимуть українські позиції», — прокоментував ситуацію заступник директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.
За матеріалами fakty.ua.
Наталка ЧОВНИК.
