Курси НБУ $ 41.28 € 44.64
Повернули мене у дитинство

Отакої!

Фото Катерини Зубчук.

Повернули мене у дитинство

Отримала свіжу «Волинь» і мусила відкласти всю роботу, побачивши заголовок у верхньому правому куточку на першій сторінці: репортаж із глибинки «Щовесни крига зносить місток через Турію, а жителі Ставища його відбудовують, щоб діти пішли в... «президентську» школу» (на фото)

Прочитала й ніби повернулася спогадами у своє дитинство. Мої батьки, брат і я родом із Датиня (колишнього Ратнівського, а тепер Камінь-­Каширського району). Дівоче прізвище моєї мами — ​Макарусь, як і героїні репортажу, чоловік якої теж із цього села. Коли мені було два роки, мої батьки купили хату у Качині і переселились. Але часто усією сім’єю гостювали у датинської рідні. В основному пішки йшли до річки і чекали, доки хтось з’явиться з човником і перевезе. Ставище тоді ще, здається, звалося Вількою Ставищенською. Звідти усі діти після 3-­го класу вчились у Качинській школі. Вона з 1976 році була нова, велика, двоповерхова.

І місток через річку дуже потрібний. Дякую, що газета порушила актуальну тему.

Зараз я живу і працюю у Видричах на Камінь-­Каширщині і до рідні їжджу цим же маршрутом — ​через Турію кладками. Заздалегідь мушу уточнити, чи ж вони є. Через основне русло річки кладки уже добротні — ​течія не зносить. А понад самим Ставищем, бувало, і вбрід переходили, роззувшись. Було, що човниками перепливали. Рідко зараз буваю там, бо батьків давно немає. І час летить швидше, ніж у молодості. Та все ж хочеться інколи повернутись у село дитинства хоч на пів дня. І місток через річку дуже потрібний. Дякую, що газета порушила актуальну тему.

Галина ДЕНИСЮК,
Камінь-­Каширський район


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel