Пізнати себе за допомогою рідних.
Колонка мами: «Розкажи, мам, щось про мене»
— Пора розповідати історію, — моє найменше горобченя промовляє цю уже традиційну фразу щоранку на початку дороги в дитсадок
Нині у нас розгортається серіал про трьох друзів-котів, один із яких зветься, як і мій син, Ромчиком. Суть кожної нової історії у тому, що ця невеличка команда здійснює якийсь добрий і благородний вчинок. Я розказую про злодія, який прокрався в дитсадок, і про дерево, що зненацька перегородило дорогу зі жвавим рухом. Оповідаю про нахаб, які перекидають смітники, і про їжаченят, що заблукали в тумані.
Суть кожної нової історії у тому, що невеличка команда, у якій віртуально діє і моє дитя, здійснює якийсь добрий і благородний вчинок.
На завтра моє дитя слухає про перстеник, який дівчинка згубила в осінньому листі, а згодом ще й про бабусю, яка мокла під дощем, бо несла по торбі у кожній руці, приречено опустивши голову. І щоразу усі біди залагоджують рятувальники, гукаючи часом на поміч поліцейських. Деякі повторюю, бо моє дитя зауважує, що хоче побачити історію про себе ще раз. «Дивиться»-слухає з величезною насолодою. Я ж, реагуючи на таку його потребу, міркую, як впливаю на його виховання. Уявно малий допоміг уже дуже великій кількості людей, причому навіть при розв’язанні невеличкої проблеми. Описувала йому, як він із друзями складає план дій, і як згодом вдячно почуваються врятовані. Уміти побачити, що можеш чимось зарадити, не така вже й непотрібна риса, правда ж? Однак у «героїчних» оповідках є свої «мінуси». Ну так, ти граєш у віртуальну гру «я помічник», а що, коли в дійсності випаде роль жертви? Тож у нашому циклі історій з’являються нові — про те, як котику Роману допомогли випадкові перехожі. Спостерігаю за виразом обличчя малого і пропоную тепер йому продовжити розповідь і подякувати отим уявним рятівникам.
У планах — оповідки, як розпізнати недобрих людей і як їм відмовляти. Форма, котру підказав мені син, допоможе поділитися інформацією, яку батьки мусять повідомити дітям: що навколо нас є і ті, хто несе небезпеку, і що таких треба остерігатися. Як би повівся мій хлопчик, коли б до нього мав діло хтось із «токсичних» людей? Про це не хочеться й думати, але «програти» в уяві моїй і його таки потрібно. Розказую йому про нього і знайомлю зі світом чудес, у якому, на жаль, завжди знаходиться місце для злих вчинків… Певна річ, я — не фаховий психолог, але я — мама, тож багато що в спілкуванні з дітьми складається інтуїтивно. Головне — щоб розмови, втішання і спільні радощі були: тоді й будуть питання, пошуки і свої відповіді.
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО,
мама
Читайте також:На Волині роздаватимуть свою тисячу
