Якщо хтось із читачів знає село, де народився Трохим Шинкарук та інші факти з його біографії – просимо зателефонувати в редакцію.
Вірив у «бога помсти»: волинський повстанець зарізав у тюрмі трьох кримінальників і відмовився просити помилування
— Мені потрібні стальні люди. Ти дієш як педагог, я дію як революціонер. І знаю, що рішучість і потужна психічна енергія швидше гартують людей, аніж поступове навчання. — Гаразд, Трохиме, діймо кожен своїм методом
Цей діалог відбувся на початку 1960–х років у таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР між вояком УПА з Волині Трохимом Шинкаруком та відомим дисидентом Левком Лук’яненком. Розмову Лук’яненко переповів у книзі «З часів неволі. Сосновка 7». У своїх спогадах він не раз згадував цього волинянина — «людину надзвичайної самовiдданостi i смiливостi».
Не схилив голови і в тюрмі
…Трохим Єфимович Шинкарук народився в 1931 році. Допомагати воякам УПА став тоді, коли йому виповнилось 14. Неповнолітнім хлопцем проводив повстанців через поліські болота. Через це його і схопили. У судовому вироку так і написали — «провідник УПА».
Усього Трохим Шинкарук провів у радянських таборах 24 роки (за гратами — понад 30). Вольовий та рішучий, з гострим почуттям справедливості, був захисником інших українських в’язнів від кримінальників. Діяв відважно та безкомпромісно. Як казав про Шинкарука інший політв’язень Іван Гнатюк, «він вірив у єдиного бога — бога помсти».
У радянських таборах була дика практика — коли в’язень помирав, то йому спеціальним молотком розбивали голову. На випадок, якщо мертву людину викинуть, а вона оживе. Коли Левко Лук’яненко вирішив через це написати протест до прокуратури, то одним із небагатьох свій підпис під зверненням поставив і Трохим Шинкарук. Відстоював себе в будь–якій ситуації.
А коли в таборі № 7 в’язні готували страйк і складали план протесу проти нестерпного режиму, то, як писав Лук’яненко, «у центрі планованої акції» стояв саме Шинкарук, який мав учинити атентат одного з найжорстокіших наглядачів — нелюда старшини Шведова.
«Зроби так, щоб ці вірші не померли зі мною»
Знаючи такий «залізний» характер вояка УПА, багато хто був щиро вражений його… віршами. Після зустрічі з ним у лікарні села Барашево поет–дисидент Василь Стус дивувався: «Ніколи б не подумав, що в крицевомужньому характері Трохима Шинкарука зріє такий талановитий поет і така добра людина»…
Близько 1970 року Шинкарука звільнили. Але вже у 1971–му він знову був заарештований і засуджений на 12 літ позбавлення волі. Проте продовжував боротись. У червні 1975 року Шинкарук зумів передати на волю два звернення — до радіостанції «Вільна Європа» з проханням оголосити його «Звернення до народів світу» із закликом відкинути комуністичну ідеологію, та до Генерального секретаря ООН Вальдгайма про становище українських політв’язнів в СРСР.
Після зустрічі з ним у лікарні села Барашево поет–дисидент Василь Стус дивувався: «Ніколи б не подумав, що в крицевомужньому характері Трохима Шинкарука зріє такий талановитий поет і така добра людина»…
Трохим Шинкарук міг би дожити до часів уже вільної України і разом зі своїм побратимом Левком Лук’яненком писати Акт Незалежності. Але у 1981 році він дізнався, що готується його побиття. З одним в’язнем кримінальники вже розправились, наступним мав бути Шинкарук. Але все вийшло по–іншому — він зарізав усіх трьох нападників.
А потім відмовився писати прохання про помилування. Перед початком горбачовської перебудови його розстріляли…
Вже знаючи, що на нього чекає смертна кара, Трохим Шинкарук передав на волю свої твори і в останньому листі написав товаришеві: «Друже, зроби так, щоб ці вірші не померли зі мною». Збірку видав поет і дисидент, лауреат Шевченківської премії Іван Гнатюк у 2001 році. Вона називається «Скарбниця моєї душі. Поезії» і підписана псевдонімом Марко Зацькований. Епіграфом її є такі слова:
О Боже вічної стихії,
пошли мені дар крилатого слова,
щоб міг я ним поразити все зло на землі!
P. S. У таборі Трохим Шинкарук читав свої поезії Левку Лук’яненку і той навів деякі з них у свої спогадах. Лук’яненко згадував, що коли попросив побратима прочитати свої твори, то першим він декламував ось цей:
Відповідь хижаку
О, ні! Нехай не в ’ється наді мною
І не лякає хижістю людей:
Людина скрізь залишиться собою
І серця їй не вирвати з грудей.
Хіба лиш підлий раб, злякавшись смерті,
Чоло схилити може перед ним:
Казки, на милість хижака оперті,
Були Людині голосом чужим.
Дарма чигає й томить марно крила:
На здобич ласий — смерть собі знайде,
З віків природа хижих не щадила,
Людина ж в світ Людиною піде.
Цитатник
Павло ВОЛЬВАЧ, письменник, про Трохима Шинкарука та його побратимів:
«Їх варто пам’ятати, щоб іти далі. Це першорядні люди, які деінде були б окрасою культури. На біографіях таких людей має міцнішати нація».
Читайте також: Не довіряйте Путіну і не йдіть з ним на компроміси – Порошенко на конференції Ради закордонних справ США.
