У виданні зібрані спогади друзів, колег, працівників культури, мистецтва й освіти, з якими звела Анастасію Володимирівну доля.
«Мені не соромно за прожиті в журналістиці літа, я їх ніколи б ні на що не проміняла»
Так сказала в одній із публікацій про своє творче життя заслужений журналіст України Анастасія Філатенко, яка майже пів сотні літ віддала газеті «Волинь» («Радянська Волинь»)
Вона в юності обрала непросту стежину, котра привела її, випускницю сільської школи, на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Мрія збулася з третьої спроби — у вже далекому 1962 році. Там і проявився принциповий характер дівчини з невеличкого села Річиці на Київщині, спаленого попелом Чорнобиля. Коли улюбленого студентами викладача Матвія Шестопала незаконно звільнили з посади, вона чи не першою поставила свій підпис супротиву тодішньому партійному керівництву. Така була позиція на той час ще майбутнього заслуженого журналіста України, лауреата Золотої медалі української журналістики.
У 1967-му за направленням столичного вишу Анастасія Володимирівна приїхала на Волинь і багато літ очолювала відділ освіти й культури «Волині» («Радянської Волині»). І вже в нашому краї, який став для неї рідним, проявився сповна талант журналістки і та ж принциповість, виплекана з юності, особливо загострене почуття справедливості, якими були позначені її численні публікації: вони й дали підстави для того, аби Анастасія Філатенко заслужила в народі статус «міністра культури Волині».
Щойно вийшла народна книжка «Анастасія Філатенко — літописець культури Волині». Саме народна, бо на неї у держави не знайшлося жодної копійки.
На жаль, у 2018-му земний шлях Анастасії Володимирівни обірвався. А в пам’ять про незабутню Волошку, як називали її в редакції «Волині» (такий псевдонім був у неї), щойно вийшла народна книжка «Анастасія Філатенко — літописець культури Волині» (на фото). Саме народна, бо на неї у держави не знайшлося жодної копійки.
Автором, організатором та ініціатором виходу видання став Антон Петрович Антонюк — людина, яка добрих пів віку трудилася на культурній ниві. А допомагали йому Галина Кухарська, Людмила Стасюк, Наталка Хом’як та Ольга Гармидер, котрі добре знали Анастасію Володимирівну, високо цінували не лише її професійні, а й людські якості. Саме завдяки їхній невтомній праці та фінансовій участі волинських доброчинців і побачила світ ця книга. У ній зібрані спогади друзів, колег, працівників культури, мистецтва й освіти, з якими звела Анастасію Володимирівну доля, та окремі журналістські дослідження успіхів і проблем закладів освіти й культури, розповіді про діяльність професійних митців та аматорських колективів…
Про те, якою була дорога Анастасії Філатенко в журналістиці, свого часу зворушливо написала письменниця, поетеса Надія Гуменюк:
І знову шлях
у світанкову рань,
Щоб в білих гранках
спалахнула грань,
І знову до людей
веде дорога —
Прекрасна доля,
світлий дар від Бога.
Валентин ЛЮПА
м. Луцьк.
Читайте також: У США розпочали збір підписів за відкликання Пулітцерівської премії у журналіста, який заперечував Голодомор
