«Ви поспішаєте? А як вас звуть?».
Початок казки
Початок – дивовижна штука. Безглуздо про нього мріяти чи чекати його. Але одного разу, йдучи додому територією осінніх сутінків, ти почуєш, як доля відбиває ENTER
Ні, ти не знаєш, з чого почнеться нова сторінка. Це може бути погляд – випадковий, коли подивишся без будь-якої потреби зачепитися за когось чи за щось, але зачепишся чи то за очі чиїсь, чи за ВІДЧУТТЯ... Ще й як слід не роздивишся нікого, а щось в тобі вже вгадує: ось ВОНО...
Це може початися і зі слова чи з мовчання, а чи просто – з передчуття. Ніби якийсь таймер в тобі відраховує тільки йому відому кількість годин, хвилин і секунд... А може, він клацає вже роками – і ти навіть звикаєш до нього. Та звук наростає за мить до ЦЬОГО. Клац! СПАЛАХ. Серце зупиняється і розплющує очі. Сторінку перегорнуто...
І ніби нічого не було до цього. І ніколи не буде опісля. Чомусь саме це місце, цей час. Передбачення, яке починає збуватись.
Здається, це вже було, може, уві сні. Дежа вю якесь... Але ще нічого не відомо. На чистій сторінці ось-ось з’являться перші букви.
Чомусь завжди дуже страшно сказати перші слова. Чи почути їх – передбачувано і приречено безглузді – в цей момент. Здається, це розвіє чарівність того, що відбувається, і розіб’є кришталь початку. Уламки з дзенькотом розлетяться і впадуть під ноги, казка зникне, ніби й не було. І все одно все, що б не сказав, буде банальним, дурноверхим і тривіальним...
...Ви поспішаєте? А як вас звуть?
Чомусь завжди дуже страшно сказати перші слова. Чи почути їх – передбачувано і приречено безглузді – в цей момент. Здається, це розвіє чарівність того, що відбувається, і розіб’є кришталь початку.
Дивишся на все ніби збоку і розумієш: якби не СПАЛАХ – потрібно було б утікати, не озираючись, і запускати примовклий таймер знову. Здається, ситуація занадто передбачувана.
Когось з’їдять, як би він не співав, а хтось житиме довго і щасливо. З Драконом.
У тридев’ятому царстві.
Хоч хто сказав, що всі казки, які починаються однаково, не бувають варіативними у розвитку подій?
Ну чомусь же ти вирішила, що це буде казка?
Чому б і ні? Уже ж були романи. Та і повісті. І вірші на два рядочки траплялись... А казок не було.
Бо в реалізмі якось затишніше. Передбачувано, звично і страшно. Але в межах.
...Ти ж нікуди не поспішаєш?
Дозволь собі казку. Не щодня ж починаються казки? Іноді, після дощу у четвер...
Так-от… Жили-були Принц-Чарівник-Розбійник і Спляча Лисичка-Царівна…
Наталка МУРАХЕВИЧ
Читайте також: Овнам – агресія, рибам – перспективи: що віщують зорі
