Усі співають: «Чи є в світі де дівчина, як та Ганночка…», а для дружини Олександр Пилипович виводить: «Як та Галочка…» У парі з Галиною Олексіївною вони вже 63 роки.
Автор пісні «Волиняночка» з 10-го класу аж 41 рік був «ворогом народу»
Його життєве кредо — любов до Бога, України і до людей
90-річчя від дня народження відзначив Олександр Пилипович Каліщук — композитор, поет-пісняр, збирач фольклору, диригент, громадський діяч, член Спілки політв’язнів і репресованих України, член Національної ліги композиторів України, заслужений працівник культури України, Почесний громадянин міста Нововолинська та Почесний громадянин Волині
Останнього звання він удостоївся у стінах волинського парламенту якраз у свій день народження. Коли ювіляр заспівав, депутати піднялися і з захопленням слухали його стоячи. Багато щемливо-хвилюючих моментів було й під час урочистого вечора в Палаці культури шахтарського міста. Коли з його вуст лунало «Я ще й досі на сцені співаю пісні, хоч уже 90 мені» або з неофіційного гімну міста «Нововолинськ вечірній, шахтарський краю мій. Тобі я буду вірний — бо ти в душі моїй…» — бурхливі оплески довго не стихали.
«Якою б доля не була — життя прекрасне!» — ці рядки з пісні Олександра Каліщука, як і багато інших, давно вже стали крилатим висловом. Перша пісенна збірка «Волиняночка» вийшла в 1998 році. Пізніше побачили світ ще дві — «Дзвонять в церкві дзвони» та «Подарунок душі» з духовними піснеспівами. А книгу «Безцінний скарб» назвали «Євангелієм від Каліщука». Він автор кількох поетичних збірок — «Дзвонять в церкві дзвони», «Ще не вмерла Україна» та «Безцінний скарб», друга книга якої невдовзі побачить світ.
Заслужена слава довго йшла до цієї людини-легенди.
Заслужена слава довго йшла до цієї людини-легенди. Коли навчався в 10-му класі Луківської школи, його заарештували за участь у Молодіжній організації націоналістів. Сто днів допитів, побоїв та знущань довелося пережити юнакові в Луцькій тюрмі. Разом із 15 однолітками був засуджений до 25 років ув’язнення, яке відбував у Солікамському районі (нині Пермський край, РФ). Тайга, болота, лісоповал. Потім вирок переглянули. Однак три роки одинадцять місяців і двадцять два дні довелося-таки відстраждати.
Реабілітували аж через 41 рік після арешту. У 1955-му
звільнений за амністією. Повернувся до батьків у село на Турійщині вечірньої пори. Легенько постукав у двері — вийшла мати й… не впізнала сина. Потім були сльози радості.
Багато прикрих моментів у житті довелося ще пережити «ворогу народу». Хотів навчатися на вокальному відділенні Львівського музичного училища, але після ознайомлення з біографією вступнику наказали за 24 години залишити місто. Хоч згодом все ж таки закінчить і музучилище, і консерваторію.
Уже після переїзду з дружиною Галиною Олексіївною в молоде шахтарське місто, коли був керівником художньої самодіяльності Палацу культури, за твір «Волиняночка» перевели на посаду акомпаніатора й заборонили писати. Продовжував творити під псевдонімом. Згодом керував хором шахтарів, з якими здобув 2 золоті медалі на Всесоюзному конкурсі художньої самодіяльності. Створив хор ветеранів війни та праці, хор «Просвіт», народний ансамбль «Райдуга», які успішно виступали в Україні, Польщі та Болгарії.
Подружжя Каліщуків гордиться дітьми, онуками та правнуками. Маестро Каліщук — хороший господар, не цурається ніякої домашньої роботи. Він також може написати порадник, як довго і щасливо прожити в парі.
Олександр Пилипович й досі у строю — його можна зустріти на багатьох творчих заходах, які відбуваються у Нововолинську й у Володимир- Волинському районі. А ще він нерозлучний зі своїм двоколісним другом і, незважаючи на погодні умови, накручує кілометри в шахтарському місті та його околицях. Каже, що хоче прожити мінімум до ста років і на цьому ювілеї заспівати на сцені.
У чому секрет успіху пісні «Волиняночка»?
– Пісні – як діти. Люблю їх усі. Чесно кажучи, й сам не сподівався, що проста, весела і запальна пісня матиме такий резонанс, – каже Олександр Каліщук. – Це був якраз той період, коли на весь Союз гриміла новина про політ радянської людини в космос. Усі захоплювалися Юрієм Гагаріним, особливо дівчата. І я на цій хвилі у 1961 році написав про нашу Ганнусю: «Чи є в світі де дівчина, як та Ганночка – чорноброва, кароока волиняночка…».
Читайте також: Волинянин став призером конкурсу «Вишиванка у спадок».
