Історія на вечір: «Його королева НінО»

Вони б, напевне, в житті того порогу не переступили, але було морозно, а одежина на обох легка. Обійнявши дружину, ніби для підтримки, а насправді — аби самому не лягти ось тут і гірко не розридатись, Павло Семенович повів її всередину. Старенькі, аж прозорі, дві сироти бездомні, у них у житті тільки їхня любов і залишилась

Їхня кімната була невеличкою: два ліжка, дві тумби і старий телевізор. На пофарбованих у синій колір стінах біля ліжок висіли килимки, у кутку — ​шафа та стіл між ліжками. Ось і все. Ніна Олександрівна застигла на порозі, не в силах більше і кроку ступити. Павло Семенович знав оцей її стан, зрозумів, що їй зараз же стане зле, і не міг того допустити. Він не виживе тут один, ні. Його Ніно йому потрібна, як повітря. Підійшов до ліжка, удавано спокійно ліг і здивовано поглянув на дружину:

— Ніно, — ​він завжди її так називав, ​ніжно, з наголосом на останнє О, — ​Ніно, приляж відпочинь перед обідом. Я шахи взяв, нарешті награюсь досхочу. Напевне, тут і доміно у когось є. Може, із знайомих кого зустрінемо, а? Це ж з усього району тут люди, певне, ми когось і знаємо.

Говорив буденно із вдаваним спокоєм. Не можна було, щоб голос видав, у жодному разі. Він сам колись приїжджав з інспекціями ось в такі ж будинки, знав, чого очікувати. Його Ніночка такого не витримає, тому мусить бути сильним. Його сили і впевненості повинно на двох вистачити. Дочекався, поки дружина сяде на ліжко і прикрив очі, удав, що відпочиває перед обідом, як робив це вдома.

…Дім. Таке солодке і гірке водночас слово. Свій дім він будував власноруч. Цеглина за цеглиною. Сам настеляв дубову підлогу і сам же штукатурив стіни. Гарно зробив, що й казати. П’ятдесят років вони там з Ніночкою прожили у мирі, злагоді й достатку. Він партійним керівником був, а Ніночка у нього секретарем усе життя. Інтелігенція, еліта. Знайомства і дружби з ними шукали. Бути вхожим у їхній будинок вважалось величезною удачею.

Павло з легкістю вершив людські долі, але керівником області був не він — Ніна керувала усім зі своєї приймальні. Саме до неї бігли просити вплинути на чоловіка, підказати правильне рішення або підписати той чи інший документ. Його Ніно була королевою, а він — її вірним лицарем.

Читайте також: Повчальна історія: скажи «люблю» сьогодні, бо завтра може бути запізно.

Лиш одного не було у них — дітей. Вони і не зважали спершу. Об’їздили увесь Союз, відпочивали на найкращих курортах. Постійні засідання, інспекції і відрядження, не до дітей обом було, життя вирувало.

… Він сам їх знайшов. Племінник Нінин. Вони з сестрою і не родичались якось — ось і не знали її долі. А тієї вже років десять як не було на цьому світі. Хлопець ріс у родичів і від них дізнався, що десь ще й тітку по маминій лінії має. Знайшов-таки.

Прийшов із сумною історією свого життя, добрими очима і наміром «знайти другу маму». Розповів, що родина не надто його любила, а його ненька колись розповідала постійно, якою ж хорошою була її сестра. Говорив упевнено і проникливо. Хоч і чоловік уже перед ними стояв, та побачили вони в ньому дитину, усім обділену. Прийняли як рідного сина.

Вивчили, купили квартиру і авто, оженили. Артем, а так звали Ніниного племінника, називав їх «мамою і татом», а вони його «сином» — і не інакше. Всі, хто раніше знав Павла Семеновича і Ніну Олександрівну, були щиро здивовані, не помічали за ними ніколи такої щедрості і душевності. А в цього хлопця обоє прямо останнє вкладали.

Ніна нещодавно ту розмову завела. Просила на сина дарчу оформити, аби після того, як їх не стане, той не мав клопотів із документами:

— Він нам ніхто, по суті, ти ж знаєш? У тебе ще племінники є. Не стане нас і як йому бути? Сам знаєш, злетяться, як ворони, на наше добро, глядиш — і залишиться Артем із носом. Я дізнавалась, навіть заповіт оскаржують. А так, оформлюємо дарчу і спокійні всі — син забезпечений і ніхто, крім нього, нічого не отримає.

Павло з легкістю вершив людські долі, але керівником області був не він — Ніна керувала усім зі своєї приймальні. Саме до неї бігли просити вплинути на чоловіка, підказати правильне рішення, або підписати той чи інший документ. Його Ніно була королевою, а він — її вірним лицарем.

Павло Семенович не був проти, але й робити, як радила дружина, не поспішав, усе відтягував, ніби відчував щось. Але його Ніно знала, як вплинути на чоловіка. Таки зробив, як вона просила.

Артем ніби й не хотів усього того. Казав, що батьки і так дали йому все необхідне в житті, але дім таки переоформив, і землю, й машини татові, яких той мав аж три.

… Він навіть сам не приїхав, аби їх виселити. Ріелтор прийшла показувати дім, у якому жили старенькі, клієнтам. Павло Семенович обурився, щось доводив і не впускав непроханих гостей, але вже через кілька годин на порозі був наряд. Зима надворі, а їм і одягнутись як слід не дали. Просто привезли ось сюди — і все.

Артема вони більше ніколи й не бачили, не чули його пояснень, та він і не мав наміру комусь щось там пояснювати. Розпорядився своїм майном, як вважав за потрібне. Старенькі ж не на вулиці залишились. Заклад цілком пристойний обрав, навіть оплачує їхнє перебування там. Які претензії до нього?

…А на лавочці поряд зі смугастими матрацами, уквітчаними жовтими плямами, уже не відчуваючи запаху і не сприймаючи всього того, що їх оточувало, сидів Павло Семенович. Усоте розповідав дружині якусь історію — і всоте вона весело сміялась.

Він і досі був її лицарем, а вона його королевою. Він ніколи їй не дорікнув. Беріг свою Ніно, любив.

Анна КОРОЛЬОВА.