«Ніколи не кажіть, що ви вже не побачите рідну вам людину, не відчуєте її любові…»

Непростий час нині. Багато людських життів забирає і ця згубна хвороба, і її наслідки, і війна та інші біди… Важко, безумовно, дуже важко втрачати близьких людей. І біль, і сум, і жаль, і плач, і сльози — ​це все природно, і не варто цього соромитись чи приховувати. Всі ми — ​лише люди. І всі ми — ​тимчасові гості на цій Богом створеній Землі, і будемо переходити у Вічність кожен у свій час — ​хтось раніше, хтось пізніше.
День і ніч, літо і зима, молодість і старість, радість і смуток, народження і смерть… Для всього у цьому світі є свій, визначений Божим Промислом, умовний початок і умовний кінець. Ми, як християни, знаємо, що смерть не є протилежним поняттям до життя, вона є межею, яка розділяє це тимчасове життя і вічне. Пам’ятаймо, що у час Таїнства Хрещення ми духовно народжуємося для життя вічного з Богом.

Коли ви втратили близьку людину і страждаєте від душевного болю, суму, розгубленості, почуття безвиході й жалю, пам’ятайте:

1. Смерть — ​це не кінець, а рух далі. День смерті — ​це час, коли душа розлучається із тілом, коли полишає всі хвороби, скорботи, проблеми і клопоти та переходить від життя тимчасового у життя вічне, де немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання.

2. Спочилі продовжують жити. Ми знаємо, що у Бога немає мертвих: «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20: 38), просто хтось на землі, а хтось вже у Вічності. Любов до наших спочилих рідних нікуди не зникає, вона приймає інші обриси — ​живе вже не в обіймах чи дотиках, а у нашій пам’яті, у наших серцях, молитві, у надії зустрітися у Царстві Божому та отримати радість тої зустрічі вже навічно.

Любов до наших спочилих рідних нікуди не зникає, вона приймає інші обриси — ​живе вже не в обіймах чи дотиках, а у нашій пам’яті, в наших серцях, молитві, у надії зустрітися у Царстві Божому та отримати радість тої зустрічі вже навічно.

3. Зустріч — ​попереду. Смерть — ​це розлука на певний час. Ніколи не кажіть, що ви вже не побачите рідну вам людину, не відчуєте її любові… Ви маєте можливість зустрітися у вічності у визначений Богом час. Проводжайте спочилу людину з надією побачення, бажайте їй добра і моліться за неї, а також достойно проживайте своє життя.

4. Не впадайте у відчай — ​це гріх. У час біди, коли людина дуже вразлива і слабка духом, злі сили не сплять, це їхній «зоряний час», бо вони намагаються відібрати надію, зашкодити не лише нам, але й спочилим, позбавивши їх необхідної для них нашої сердечної молитви. У цей момент справи милосердя, молитва і Таїнства — ​це та могутня допомога не лише тим, хто переживає біль втрати, а й тим, хто відійшов у Вічність. Не тільки моліться про спочилих, але й від їхнього імені робіть благодіяння іншим. Молитва і милостиня виявляють нашу любов, доводячи істину: смерть можна подолати любов’ю.

Читайте також: «Зима довга, і тому особливої потреби у холодильниках немає…»

5. Не залишайте нікого та й самі не залишайтеся наодинці з горем. Ви — ​не самі. Не варто закривати своє серце в горі, християнам дана заповідь носити тягарі одне одного. Тому не залишайтесь самі і не залишайте нікого наодинці з горем, чиніть по-християнськи, будьте небайдужими та милосердними, але не багатослівними. Щирі співчуття, обійми, підтримка і добрі справи у таких ситуаціях говорять більше та гучніше за будь-які слова.

Митрополит ЕПІФАНІЙ,  глава Православної церкви України.