Чому волинські медики заздрять польським?

«Треба зробити кардіограму чи аналіз крові — ​їдь до Шацька»

У прикордонних селах живуть люди бувалі, часто працюють у сусідній Польщі, в інших країнах. Розповідають, що й місцевий лікар, який трудився у Пульмі з 1983 року, звільнився та влаштувався за Бугом.

— У Польщі він — ​шанований «пан доктор», і зарплата — ​не порівняти з нашими. Тому й виїжджають досвідчені медики. Набрали молодих, але чи надовго вони затримаються? — ​зітхає жінка, з якою розговорилися у Пульмівській амбулаторії.

Передобідньої пори у просторому приміщенні ошатного медичного закладу майже нема відвідувачів. Працівники пояснюють, що жителі навколишніх сіл приїжджають на прийом, як правило, зранечку, хто — ​шкільним автобусом, хто — ​рейсовим. А ще вони мають змогу на місці звернутися у медпункти.

У багатьох волинських громадах на дверях колишніх ФАПів давно висять замки. Національна служба здоров’я України визнала цю ланку в структурі «первинки» зайвою, коштів на неї не передбачено. Тож далеко не скрізь Центри ПМСД згоджуються утримувати медпункти у селах, адже це б’є по кишені сімейних лікарів і медсестер. У Шацькій громаді тепер спільно думають, як зробити, щоб допомога була доступною людям.

У капітальну реконструкцію будівлі вкладено понад 6 мільйонів гривень державної субвенції, більше 330 тисяч додали місцеві бюджети. Залишилося «начинити» її необхідною апаратурою.

— У нас із 2018 року всі заклади охорони здоров’я працюють у складі КНП «Шацька лікарня», що дає змогу комплексно вирішувати проблеми і первинного, і вторинного рівня медицини. Головне, чим можемо гордитися, — ​у нас і в Пульмі, і в Піщі, і в Шацьку амбулаторії відповідають сучасним вимогам. Маємо чудове поповнення лікарів, бо 7 молодих спеціалістів навчалися в інтернатурі коштом громади. Жодних скарг на медичне обслуговування досі не було, — ​каже голова селищної ради Сергій Карпук, довідавшись про лист, що надійшов до редакції.

Утім, у ньому й не було нарікань на роботу медиків. Ішлося ось про що: «У нас раніше була старенька амбулаторія — ​колишня школа, будівлю якої перевезли із прикордонної застави у Грабовому. Тепер на місці тієї розвалюхи — ​лялька, а не приміщення. Тільки чомусь багато кабінетів стоять порожніми. Раніше ми мали стоматкабінет, аптечний пункт, зараз — ​нема. Багатьох працівників перевели на пів окладу, навіть лаборанта скоротили…».

— За нову амбулаторію ми вдячні. Але якось воно все непродумано. Треба зробити кардіограму чи аналіз крові — ​їдь до Шацька. Хіба ж це діло? — ​підтверджувала написане й жителька села, з якою ми спілкувалися.

Справді, навіть побіжна «екскурсія» медичним закладом засвідчила, що тут поки що нема всього належного обладнання, передбаченого «табелем» НСЗУ. Враховані потреби людей з інвалідністю, є гардероб, сучасні вбиральні, побутова кімната для працівників… У капітальну реконструкцію будівлі вкладено понад 6 мільйонів гривень державної субвенції, більше 330 тисяч додали місцеві бюджети. Залишилося «начинити» її необхідною апаратурою.

По суті, заново споруджену амбулаторію урочисто відкрили в селі цього року наприкінці серпня. А ще одним подарунком з нагоди свята був новий автомобіль для обслуговування викликів. Доля цього транспортного засобу згодом чомусь теж занепокоїла людей.

Авто для сімейного  чи для головного лікаря?

— У мене нема підстав виправдовуватися. Все робимо за законом. Було таке, що ми автомобіль на два місяці забирали з Пульма, аби його зареєструвати, оформити, а хтось подумав, що це назавжди. Так само і з посадою лаборанта, її скоротили, бо вона не передбачена стандартом НСЗУ. Натомість для амбулаторії придбаємо сучасний гемоаналізатор, який дасть змогу робити аналізи швидше й за більшою кількістю показників, порівняно з ручним методом. За ці роки нам вдалося багато зробити для поліпшення матеріальної бази лікарні в Шацьку, маємо тут новітнє обладнання, підписали з НСЗУ договір на 9 пакетів медичних послуг, наступного року додасться ще 3. І це все свідчить про поліпшення обслуговування жителів громади, — ​наголошувала Світлана
Крецу.

У день нашого приїзду авто, про яке люди писали, що ним нібито користується керівництво в Шацьку, стояло у дворі амбулаторії. Водій Павло Гвоздецький усім задоволений:

— У мене і старий «Опель комбо» був ще на ходу. І то неправду написали, що я тепер змушений працювати на пів окладу.

Молода сімейна лікарка Тетяна Бик теж ні на що не нарікала:

— Згідно з графіком щотижня веду прийом у сільських медичних пунктах, виїжджаю на виклики до хворих додому навіть у карантин. Є захисні костюми, всі необхідні засоби безпеки. Працюю із серпня. Прийняли гарно, поки що всім задоволена. Зі мною вже уклали декларації понад 1200 жителів, і люди продовжують звертатися.

Дівчина щодня добирається на роботу із сусіднього села Світязь, де живе із сестрами. Зізнається, що вирішила стати лікарем ще у шостому класі, коли втратила маму. До медуніверситету вступила з першого разу, бо мала високі бали ЗНО, й студентські роки не прогайнувала.

— А головне, Тетяна Ростиславівна і зараз, будучи дипломованим спеціалістом, не соромиться консультуватися, радитися, це ознака, що вона стане справжнім професіоналом. Дівчина — ​кругла сирота, тож ми її ображати не дозволимо. А щоб не втекла з Пульма через 3 роки, віддамо заміж за якогось місцевого хлопця, — ​приєднується до розмови фельдшер Зоя Демедюк, у якої майже 40 літ стажу.

На таких людях, як вона, й тримається сільська медицина. Життя змусило їх стати універсальними спеціалістами, бо не раз доводилося бути в ролі сімейних лікарів. Освоїли комп’ютери, але не відмовляються і дрова пиляти, складати, щоб у кабінетах було тепло.

Роботи у медиків не бракує. Щеплюють людей від коронавірусної інфекції — ​і в школі, і в дитсадку стовідсотково всі працівники захищені. Не забувають і про рутинну вакцинацію, під їхньою опікою понад 200 дітей до 14 років. У віддалених невеличких селах залишилися переважно старі й немічні люди, які особливо потребують уваги та допомоги.

— А влітку додаються ще й приїжджі, які люблять відпочивати на озерах. У сезон кількість населення різко зростає. І, звичайно, є гостра потреба і в аптечному пункті, і в стоматкабінеті. Вони не передбачені в амбулаторіях сімейної медицини. Але оскільки приміщення в нас велике, то, сподіваюся, вдасться вирішити це питання. Як тільки будівлю передадуть на баланс громади, думаю, буде оголошено тендер на оренду кабінетів і знайдуться охочі надавати затребувані послуги. Селищний голова неодноразово пояснював людям, що потрібно набратися терпіння, бо є порядок проведення процедури, якого мусимо дотримуватися, — ​прокоментувала лист пульмівська староста Оксана Тумік.

Молода лікарка вийшла нас провести аж за поріг. Чи застанемо її, як і інших спеціалістів­
«новобранців», на своєму першому робочому місці через кілька років?