На цій гравюрі німецького художника Генріха Вірріха ХVI століття бачимо напівоголену даму у витончених металевих трусиках, а чоловік, який збирається в подорож, — з ослячими вухами.
Історія поясу вірності: «Замки до воріт раю виявилися неушкодженими…»
Пів тисячі років тому кожен чоловік в Європі мріяв промовити таку фразу на своєму весіллі
«Пояс вірності із замком тільки посилює невірність дружини», — жартували років 400–500 тому. На одному тодішньому гобелені зображено, як дружина з вікна махає хусткою рицареві, що від’їжджає. На грудях у нього висить ключ, на який він замкнув її пояс вірності. А з кущів біля дороги визирає молодий паж, у нього в руці — такий же ключ.
Тепер історики розділилися, чи існували взагалі пояси вірності. Одні вважають, що насправді їх не було, бо згадуються лише в легендах і переказах. А експонати, виставлені в європейських музеях, — підробки XIX століття. Як-от пояс вірності, що з 1846 року стояв на вітрині Британського музею. 1996-го експонат забрали з експозиції, бо вчені довели, що це фальсифікат. Хоч виявити його було непросто: автори підробок нерідко використовували справжні старовинні матеріали попередньої епохи. Приміром, два несправжні пояси вірності були зроблені із середньовічних собачих ошийників.
Інші вчені доводять, що такий пояс дійсно існував. І перша історична згадка про нього — 28 серпня 1405-го. Того дня німець Конрад Кайзер фон Ейштатт закінчив військовий трактат «Белліфортіс». У ньому помістив ілюстрацію пояса вірності з коментарем: «Це важкий залізний пояс, яким закриваються жінки Флоренції». Їх носили, щоб захиститися від зґвалтування завойовниками. Цим і пояснюють, що пояс потрапив на сторінки військового трактату.
Юнакові, який просив руки дівчини, її мати з гордістю розповідала, що та з 12 років носить «венеціанську решітку». Ключ від неї віддавала женихові в день весілля.
Перший справжній пояс вірності археологи виявили в австрійському місті Лінці на скелеті жінки, похованої в XVI столітті. Небіжчиця лежала в олов’яній труні, що свідчить про її високий статус. Цим періодом і датують початок масового виробництва «поясів вірності». До металевого на талії майстри кріпили залізний перехват між ногами з невеликими отворами для справляння природних потреб. По боках пришивали шкіряні прокладки, аби шкіра не натиралася до крові.
Найкращі пояси вірності виготовляли в італійських містах Берґамо й Венеції. Тому вироби отримали назву «берґамський замок» або «венеціанська решітка». Серед чоловіків модною була фраза: «Замкнути дружину або коханку на берґамський лад». Юнакові, який просив руки дівчини, її мати з гордістю розповідала, що та з 12 років носить «венеціанську решітку». Ключ від неї віддавала женихові в день весілля. Після цього наречені усамітнювалися в кімнаті. За якийсь час жених виходив й оголошував, що «замки до воріт раю виявилися неушкодженими».
Читайте також: Чому одні в ліжку – вічно голодні, інші – завжди холодні
У ХVІІ столітті майстри ускладнили конструкцію замка в поясі вірності. Тепер, коли механізм намагалися відкрити стороннім предметом, він затискав стержень і «відкушував» шматок металу. Чоловік міг легко вирахувати, скільки разів і чим намагалася відімкнути пояс його дружина.
Але за окрему й солідну плату майстри виготовляли другий ключ від замка й віддавали його дружині або її коханцеві.
Тамара ТИСЯЧНА.
