За свою землячку — почесну жительку Ратнівщини Марину Мажулу — найбільше радіють і вболівають у селі Замшани.
Наполегливість і незламність Марини Мажули допоможуть їй «підкорити Париж»
Про цю гарну, людяну, милу, але водночас дуже сильну та мужню жінку наша газета розповідала не раз. Вона — заслужений майстер спорту України, член національної збірної команди з параканое серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату, володарка чималої кількості нагород, срібна призерка Паралімпіади в Токіо. Побувала в десятках країн і себе відкрила світові, але серцем завжди летить у село Замшани на Ратнівщині
Спорт вимагає повної самовіддачі, тож Марину важко застати вдома. Постійні тренувальні збори, змагання. Грудень провела у Туреччині, де національна збірна готувалась до майбутньої боротьби за ліцензії на Паралімпіаду в Парижі, яка пройде у 2024 році. Тому поспілкуватися вдалося тільки у соціальних мережах.
– «Наполегливість» і для мене головне слово. Але поруч із ним я б поставила ще й «незламність». Спорідненість цих понять очевидна. Коли ти чогось дуже прагнеш, віддаєш усі сили для досягнення мети, але це вдається не з першого разу, то важливо не підупасти духом, а продовжувати боротися, — відповіла на наше запитання Марина Мажула.
Для почесної жительки Ратнівщини, знаменитої спортсменки-візочниці ці слова — життєве кредо. Ми пам’ятаємо, як наша землячка у передостанній день Ігор у Токіо поповнила «скарбничку» нагород української збірної, зайнявши друге місце у веслуванні на байдарці-одиночці у класі KL1. Чудовий успіх! Та Марина прагнула більшого.
– Це моя перша паралімпійська медаль, і вона, мабуть, з усіх нагород, що в мене є, найголовніша. Я продовжуватиму тренуватися й готуватися до наступних ігор у Франції. Будемо сподіватися, що саме там зможу здобути золото для нашої країни, — сказала спортсменка, повернувшись із Токіо.
З дитинства дівчина мусила боротися з важкою хворобою, та, попри це, зуміла реалізувати свої здібності у житті.
Либонь, найбільше вболівали за Марину Мажулу в селі Замшани, куди вона майже 10 років тому прийшла за невістку, й разом із чоловіком Володимиром активно влилася в діяльність громадської організації людей із інвалідністю. У них багато друзів, адже обоє — сильні й цікаві особистості. Вони були організаторами й учасниками багатьох фізкультурно-оздоровчих фестивалів, інших заходів, показуючи приклад того, що й на візках треба жити активно і повноцінно.
Розповідали, що познайомилися в Саках у санаторії, де проходили реабілітацію. Красива, чорнява, з довгою косою, весела і непосидюча уродженка Миколаївщини всіх дивувала силою свого характеру. З дитинства дівчина мусила боротися з важкою хворобою, та, попри це, зуміла реалізувати свої здібності у житті. Чудові малюнки, які ми бачили у будинку Мажул у Замшанах, свідчили про її непересічний талант. Але любов до спорту взяла гору.
— У Марини така вдача, що вона, коли за щось береться, то викладається повністю. Місяцями не бачить сім’ї, тренується і в дощ, і в холод, себе не шкодує, — непокоїться за здоров’я дружини Володя та водночас радіє її успіхам, перемогам.
– Спочатку спробувала займатися академічним веслуванням. Але, очевидно, сама доля пересадила мене в каное. На першому ж тренуванні не втримала рівноваги, шубовснула у холодну воду, в якій ще плавали крижинки. Та я здаватися не звикла, — розповідала якось Марина, яка за чотири роки стала учасницею трьох чемпіонатів світу, чотирьох чемпіонатів Європи, трьох кубків світу, дворазовою чемпіонкою світу і Європи, дворазовою володаркою кубка світу та чотириразовою чемпіонкою України…
У вересні Президент Зеленський відзначив державними нагородами України переможців та призерів XVI літніх Паралімпійських ігор. Ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня було удостоєно і Марину Мажулу, срібну призерку з параканое. Нині спортсменка мріє «підкорити Париж». А наполегливості й незламності духу їй не позичати.
Читайте також у нас: «На Волині назвали команду чемпіонів 2021 року».
