Іронія долі на сучасний лад

Наташа витратила всю премію, повністю обнулила кредитку, залізла в борги, але купила шикарну червону шовкову сукню з відкритою спиною, золотисті туфлі на підборах такої висоти, що можна або стояти, або кружляти в танці, але міцно вхопившись за руку кавалера. На білизну пішло ще стільки ж. Залишок був відкладений на стрижку у наймоднішого в місті майстра, записуватись до якого треба за пів року, тож довелося погодитися на потрійний коефіцієнт. Дівчина змінила окуляри на лінзи та придбала особливий подарунок для Нього.

Він був тим, заради кого варто влазити в борги. Познайомились рік тому на конференції. Ні, звичайно, вони просто друзі. Поки що. Але вона пам’ятала його погляд в аеропорту, коли він узяв її за руку й обпік подихом шию, цнотливо цілуючи у щоку. Цілий рік спілкувались у соціальних мережах. Вона знала про нього все. Про те, що він їв на обід, про зануду-начальника, про нові завдання на роботі… І про найкращого друга Вальку, з яким нерозлучні ще з дитячого садка. Щовечора чекала його повідомлень. Як п’ятикласниця, ніяковіла, якщо раптом він називав її милою, і дуже сумувала, якщо був зайнятий і не виходив на зв’язок.

Він сам запропонував зустріти Новий рік разом. Не роздумуючи, погодилася. І почала відкладати гроші. Вона мусить його вразити, здивувати, зачарувати, — ​згадувала синоніми. Обов’язково повинне бути ігристе, ікра в крихітних тарталетках, фрукти, невагомі тістечка з ягодами, гуска з яблуками, заливне з язика. І вона має бути неймовірно красивою, щоб сидіти, закинувши ногу на ногу, і щоб, побачивши її, він зрозумів, що тільки вона гідна бути його супутницею та музою.

Той день настав. Стиліст був вартий кожної витраченої на нього гривні, волосся лежало на голові золотистою короною. Сукня підкреслювала талію, роблячи її неймовірно тонкою, і піднімала груди. Ноги здавались нескінченно довгими, і варто було трохи повернутись, як у розрізі спокусливо поблискували коліна.

Він сам запропонував зустріти Новий рік разом. Не роздумуючи, погодилася. І почала відкладати гроші. Вона мусить його вразити, здивувати, зачарувати.

Гусак у духовці вкривався золотистою скоринкою, картопля парувала в каструлі, загорнута у ковдру, щоб не охолонула, ікра сяяла, як новорічна прикраса, шампанське стояло в холодильнику. Їй чомусь здалося, що однієї пляшки мало. Її б відкрити під бій курантів, загадавши найголовніше бажання. А другу — ​під якусь романтичну мелодію, щоб перевести дух після поцілунків. Як у кіно…

До прибуття гостя залишалося приблизно пів години. До супермаркету і назад, якщо не буде черги, — 20 хвилин. Вискочила з дому, накинувши пальто поверх сукні. Клацнув замок… Ключі, телефон, гроші — ​все залишилося на поличці у передпокої… Світ рухнув…

…Сусідка довго не відчиняла. Вдавала чи справді не чула? Нарешті впустила. Наташа обдзвонила всі служби з відкриття замків, але слухавку ніде не брали. Дівчина стояла, притулившись до дверей, і слухала, як надривається її телефон. За 15 хвилин північ до сусідки прийшов кавалер, тож, попрощавшись і побажавши щасливого Нового року, Наталка стояла одна на сходовій клітці. Десь на вулиці чи на вокзалі мерзла людина, яка не могла зараз до неї додзвонитися. Чому вона не додумалась написати йому адресу? Назвала тільки станцію метро і сказала дзвонити, а там, мовляв, розкаже, як іти.

О, ідея! Наталя постукала в сусідні двері — ​їй не відчинили. Ще одні — ​тиша. Піднялася на поверх вище. З-за п’ятих дверей виглянув молодик: «Звичайно, проходьте. Комп’ютер у вітальні». У напівтемній кімнаті при свічках сиділа компанія молодих людей. Хтось співав під гітару, хтось жваво розмовляв. Господар увімкнув комп’ютер, дівчина ввела логін і раптом зрозуміла, що не пам’ятає пароль. Це було ніби вишенькою на торті неприємностей. Вона розплакалася. Вискочила з квартири, хлопець вийшов за нею: «Залишайтеся… Новий рік же! А вранці розберемося». — «Мені не можна вранці, — ​плакала Наталка. — ​Вранці все скінчиться… А я цілий рік чекала». — «Ну, якщо рік чекала, значить, рятуватимемо». Хлопець повернувся за хвилину з валізою інструментів.

— Зараз відчинимо… Не подумайте, я не домушник — ​інженер.

— Я й не думаю…

Наталя усміхнулася. Поки хлопець вовтузився з дверима, встигли обговорити і кіно, і музику, і книги… Врешті так сперечалися, хто крутіший — ​Стругацькі чи Айзек Азімов, що ледь не посварилися. Двері відчинилися. Наталка влетіла в квартиру і набрала заповітний номер. Третя година ночі. 48 пропущених. Тепер же ніхто не відповів. На майданчику біля будинку теж нікого не було. Кілька разів натиснувши на кнопку повтору і прослухавши довгі гудки, дівчина зняла сукню, змила макіяж і впала на ліжко. Прокинулася вранці від дзвінка. Схопила телефон: «Так, вибач, тут таке… Так, чекаю, приїжджай».

За годину у двері подзвонили. На порозі стояв Він. Поруч — ​худорлява білявка в окулярах і джинсах.

— Знайомся, це мій друг дитинства. Валька. Я вирішив зробити тобі сюрприз — ​познайомити вас. Ти тільки уяви: ніч, чуже місто, а вона не хникала, поки ми по дворах кружляли, шукаючи. А коли біля ялинки на площі Новий рік зустріли, вирішили одружитися. Будеш свідком?

— Проходьте…

Поки зголоднілі гості їли вистиглу картоплю і засохлі бутерброди, Наташа стояла біля вікна в спальні і рахувала сніжинки. Потім «одягла» доброзичливу маску на обличчя і вийшла у вітальню… Через два дні проводжала на вокзал…

Третя година ночі. 48 пропущених. Тепер же ніхто не відповів.

А за тиждень піднялася на поверх вище. Подзвонила у двері і простягла коробку цукерок.

— Мене Наташею звуть… Через Стругацьких посварилися, а навіть не познайомилися.

— Митрофанова, ти вдаєш чи справді мене забула?! Я за тобою сидів з п’ятого класу… В новорічну ніч усе думав: упізнаєш чи ні. Не впізнала…

— Вова? Невже?!

— А як твій гість?

— З нареченою поїхав. А я на нього рік чекала…

— Подумаєш, рік… Я тебе з п’ятого класу чекаю!

Ніколи нікого не треба шукати. Твоя людина сама знайдеться. Можливо, вона чекає тебе поверхом вище, або вже купила квиток у твоє купе, або недостатньо туго зав’язала шнурівку, щоб спіткнутися в тебе на дорозі. Я вірю в долю, вона краще знає, за який ріг тобі завернути, щоб зустріти кохання усього твого життя.

Олена ПАСТЕРНАК, психолог та блогер

Читайте також: Як вберегти новорічної ночі своїх Бровків та Сірків від злісних петардастів.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.