«І вже не відділяє нас нічого...»
Лірична добірка для романтичного настрою: «А між нами ніжності — перший сніг…»
Сподіваємося, ці декілька віршів зроблять ваш день кращим
«Таке враження ніби я з нею тет-а-тет…»
Олександр КОЗИНЕЦЬ
Таке враження, ніби я з нею тет-а-тет.
Затяжною такою здається вона мені вперше.
П’ю вітаміни, підтримую імунітет,
Плекаю гармонію, грію любов’ю серце.
Так у засніженім місті живу щодень
Зі щирою вдячністю за те, що цілий
Вік можу бачити світ цей чудовий, де
Знаю, що я уцілілий чи просто зцілений.
«Так рано дощ скляний на віти ліг…»
Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА
Так рано дощ скляний на віти ліг
І схлинув час — прострочений, безкраїй…
Лиш кущ шипшини на вітрах нічних
Закрижанілі ягоди тримає.
Як повноводно увійшла зима!
Як небо остудила до знемоги!
Космічно тиха спущена пітьма —
І вже не відділяє нас нічого.
Цей темний спокій так тобі під стать!
Та кров морозно завмирає в венах, —
О, як тривожно холодом дзвенять
Твої слова, відточені для мене!
О, як тривожно холодом дзвенять Твої слова, відточені для мене!
Читайте також: Я твій птах, підстрелений на зльоті (Поезія).
«Я життю на ходу западаюся в тло…»
Павло ВОЛЬВАЧ
Я життю на ходу западаюся в тло,
Попід ліву пахву щось таке як тепло
Позатисши…
А світ гуркотить як тартак
І чомусь воно так:
По містах, де танцюють колони й шпилі
По степах, де вітри в ковилі й по ріллі
Все зо мною, в мені — та ява чи мана
Не мина
Не мина, хоч зима. Хоча майже нема
Хоч вона з усіма наодинці сама
Мов примара. Однак щось як шепче: нехай
Отакий ніби знак — ти своє собі знай
Я і знаю як знав… Омина мене ніж
Тихо тчеться тканина з вітрів і рівнин
Із шабель і кісток — без якихось причин
Та метається вірш між німих запоріж…
«А між нами ніжності — перший сніг…»
Ольга ОЛЬХОВА
а між нами ніжності — перший сніг
ще неходжені тропи слів пестливих
наголошених голосних
голоси несміливі
а між нами намірів — до Різдва
і звертання в обгортках шелепучих
нововигадані слова
перевірочно-неминучі
а між нами стільки вже — до весни
і трикрапок сліди в переметах
грудневих
пунктуально ідуть сніги
сняться сни
спільнокореневі
«Сніг загусає в заметілі…»
Ольга ОЛЬХОВА
Сніг загусає в заметілі:
обабіч паркових алей
стоять скульптури сніжнотілі
і пахнуть білістю лілей.
Сидять на лавах тільки тіні
від перламутрових гілок.
Шпичасто дзвонить синій іній,
аби притишити сорок.
У віхолах приспалось місто,
закучугурилось у сни.
І тішиться благою вістю
та неминучістю весни.
