Сашко радіє першим нагородам у змаганнях із плавання.
«В 2022-му 100-кілометрівку бігтиму»: волинянин на візку щодня багато і наполегливо тренується
Із 23-річним Олександром Ващуком із Володимира читачі «Волині» познайомилися у червні 2021го. Тоді про нього писали в усіх новинах, адже хлопець здолав 100-кілометровий ультрамарафон у Києві на… візку
Поспілкувалися ми з Олександром перед новорічними святами, і, звісно, не могла особисто не запитати про його враження від такого серйозного забігу, адже, хоч і вважаю себе людиною досить спортивною, на таку затію ніколи б не наважилася.
— Було непросто, але головне — мати бажання. Я дуже хотів довести собі, що зможу. Звичайний марафон — 42 км — доходять усі (Саша раніше їздив на різних дистанціях у Ковелі, Луцьку, Бресті. Найбільшу на той час здолав на Світязі —
42 км й 195 метрів. — Авт.). А 100-кілометрівка — це вже відстань на 10 годин, і не кожен може її витримати. Забіг відбувається вночі, щоб було не так спекотно. Думав, чи не захочеться спати, але допомагає сильний адреналін.
Олександр згадує, що найскладнішим виявився 30-й кілометр, бо спортсмени почали один за одним сходити з дистанції. Зі 150 учасників, що стартували, фінішував тільки 71. Сашко з-поміж них був сороковим. Забіг розпочався о 20-й вечора, а володимирчанин дістався до фінішу о 6.46 наступного дня, тобто їхав-біг 10 годин 46 хвилин. Він був єдиним учасником, котрий здолав дистанцію на візку (після перенесеної в дитинстві хвороби пересувається таким чином).
Олександр розповідає, що тренується багато і залюбки, адже фізичні навантаження — своєрідний відпочинок від основної роботи.
— Уже готуюся до ультрамарафону – 2022, — ділиться планами Олександр. — Взагалі я роками займаюся спортом, то серце до навантажень звикло. Де тільки не тренуюся: вдома, на турніках, в одному залі, другому, плавання пробую. Зимою більше вдома працюю, в мене є 16-кілограмовий жилет, то роблю віджимання, бо як засніжить, то в зал добратися не просто.
Цікавлюся, чи були якісь спортивні досягнення після ультрамарафону.
— У вересні їздив на Відкритий кубок Львова з плавання, у грудні — на Чемпіонат України з плавання у Кам’янському, але поки що тільки пробував. Плив вільним стилем і на спині, — каже Саша. — Результати не найкращі (хоча були й медалі, хлопець дуже вимогливий до себе. — Авт.), бо часу на тренування не вистачало. Але побачив свої помилки і зрозумів, над якими моментами треба ще попрацювати.
Олександр розповідає, що тренується багато і залюбки, адже фізичні навантаження — своєрідний відпочинок від основної роботи.
— Два роки я був учителем англійської, викладав онлайн. А тепер уже рік працюю в ІТкомпанії. Робота дуже подобається, переважно виконую її за комп’ютером удома, час від часу їжджу до Львова, де у нас головний офіс.
Слухаю Олександра і подумки аплодую його цілеспрямованості та наполегливості. Молодий симпатичний успішний хлопець бачить перспективу і твердо йде до своєї мети. Наостанок бажає читачам «Волині» здійснювати свої бажання і наголошує: їх реалізація залежить тільки від нас самих, від нашої наполегливості.
