Подружжя Приймачуків передплачує нашу газету вже понад сорок років.
Книгозбірні Волині майже без преси: «Прочитаємо вашу газету – і несемо її в бібліотеку, щоб інші могли з нею ознайомитися»
Новим володарем редакційного подарунку* для передплатників газети «Волинь» – 1000 гривень – стало подружжя Василя й Ірини Приймачуків із села Сошичне Камінь-Каширського району
«Мені по життю нічого надурняк не перепадало»
Власне, приїхавши в село, найперш шукали Василя Андрійовича, бо саме на нього була оформлена передплатна квитанція й надіслана в редакцію. Але при зустрічі чоловік, дізнавшись про такий сюрприз, відразу сказав, що «то треба кликати й жінку, раз така оказія…». Одне слово, оскільки вони обоє – давні й віддані шанувальники «Волині», то для розмови ми запросили й дружину – Ірину Миколаївну, яка працює в бібліотеці місцевої школи.
– Я ще учнем початкових класів був, – пригадав Василь Андрійович, – як прив’язався до газети. В нас удома «Радянської Волині» (в той час вона так називалася) не було. А от сусід Олександр Приймачук, котрий на залізниці працював, виписував. Там я й побачив цю газету – любив подивитися, щось почитати, тож часто з іншими хлопчаками прибігав до дядька…
Дитяча прив’язаність з роками не пропала. І коли Василь Приймачук, як розповідав, одружився, зажив своєю сім’єю (а весілля відгуляли в 1979 році), то «Волинь» у хаті була завжди. Минали роки. Повиростали й повиходили заміж три дочки подружжя («жодна рідного села не покинула»), онуків подарували батькам… Багато що змінилося за останні десятиліття, а ось уподобання Приймачуків щодо преси – без змін, – залишаються з нами наші давні шанувальники.
– Торік, – каже Ірина Миколаївна, – сусідка радила передплатити інше видання, бо «там такі гарні життєві історії». Але я послухала її, а зробила по–своєму й виписала «Волинь», бо вона нам найцікавіша. Тут можна прочитати і про політику, і про людські долі, дізнатися, що робиться в країні, області, районі…
А взагалі скажу вам, що не заради виграшу ми передплачуємо «Волинь» — просто без цієї газети вже не можемо обійтися. Вона стала «нашою».
Про шанс виграти 1000 гривень подружжя довідалося у грудні, але, зізнаються чоловік і дружина, не надіялися на те, що їм ось так, на самому початку року, дістанеться виграш. І взагалі чи дістанеться? З цього приводу Ірина Миколаївна говорила:
– Мені по життю нічого надурняк не перепадало, коли й купувала лотерейні білети. А ось від «Волині» торік уже мала приз – плед із редакції привозили. Це, до речі, заслуга листоноші, бо то вона наполягла, аби я квитанцію надіслала в редакцію, – навіть сама й конверт заадресувала. Коли ж я виписала «Волинь» на 2022–й і вирішила брати участь в акції, то думка була, що, певно, надаремно: не може ж бути, щоб другий раз, та ще й за такий короткий період, випав виграш… А взагалі скажу вам, що не заради виграшу ми передплачуємо «Волинь» – просто без цієї газети вже не можемо обійтися. Вона стала «нашою». Як і «Цікава газета на вихідні». Читаю й додатки «Так ніхто не кохав», «Читанка для всіх», які купую на пошті.
«Дайте в бібліотеку хорошу українську книжку, періодичні видання – й буде зацікавленість
до читання»
Приймачуки добре пам’ятають, якто колись «Волинь» одержували п’ять разів на тиждень, потім – три, два. Шкодують, що дійшло до тижневика, хоч і розуміють, що зараз, коли паперові видання опинилися в кризовій ситуації, інакше бути не може.
– Ой, я тому свідок, – каже Ірина Миколаївна. – В бібліотеці працюю, то знаю, як тепер поціновується друковане слово. На перше місце виходять сучасні технології – комп’ютери, смартфони, в яких старе й мале сидить. Це закономірно, що прогрес бере своє. Але, на мою думку, одне другого не повинно виключати: дайте в бібліотеку хорошу українську книжку, друковані періодичні видання – й буде зацікавленість до читання, яка зараз справді упала, – за сорок років роботи можу це прослідкувати. На жаль, новинок нині дуже мало. З газет наша шкільна бібліотека має лише церковне видання, яке передплатив для нас місцевий священник. Тож я собі в хату виписую «Волинь», а коли ми з чоловіком її прочитаємо — несу на роботу й формую підшивку, аби й ще хтось міг з нею ознайомитися.
… Не випадало питати, на що витратять Приймачуки 1000 від «Волині». Але само собою стало ясно, куди піде частина цих грошей. У день нашої зустрічі Ірина Миколаївна сказала, що, не відкладаючи на потім, піде на поштове відділення й передплатить «Цікаву газету на вихідні», яку завжди виписувала, а цього разу мусила зекономити, «бо з фінансами щось трохи було скрутно».
*Під подарунком мається на увазі придбання товару за 0,01 гривні.
Читайте також: На Волині подружжя виділило понад пів мільйона гривень на ремонт Будинку культури.
