Театрали змушені думати, як «оптимізуватися». Підвищувати ціну квитка, упевнені, – не вихід.
«Давайте знімемо вивіску і влаштуємо тут бордель»: як вижити Волинському драмтеатру
Готові платити 500 гривень за квиток до театру?
В установі нині дуже похмуро: на цей рік для життєдіяльності в найскромніших умовах колективу не вистачає сім мільйонів гривень. Прикидають, чи не доведеться закриватися на два місяці. В обласній владі пропонують думати про оптимізацію, піднімати ціни на послуги, навіть показувати фільми. А ще збираються провести аудит
«Дуже чекаємо весни»
Нині тут прохолодно, хоч, радо зауважує директор Волинського академічного обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Анатолій Глива, люди дуже гарно відреагували на прем’єри: зали повні. Поставили дві нові вистави «Послання від заробітчан» та «Пошились у дурні». А поза лаштунками думка одна: де взяти гроші на опалення, зарплатню, нові спектаклі. Анатолій Глива береться за цифри:
— Ми сподівалися на фінансування на рівні минулого року, мова про 29 мільйонів гривень. Це кошти на найнеобхідніше. Це при тім, що торік газ був по 8 гривень, а тепер — страшна ціна! Нам же обласна рада виділила своїм рішенням 22. Де взяти ще 7? Таку суму ми ніяк не заробимо! (Для прикладу, Рівненський театр має на необхідне 35 мільйонів.) Що з цього буде? Не знаю. Торік відправляли артистів у вимушені відпустки на 10 днів, тепер виходить, що на 2 місяці не маємо коштів. Треба буде збирати колектив.
Щодо «страшної ціни газу» директор театру розповідає про систему опалення: через власну котельню, завдяки якій гріються прилеглі Ощадбанк, Палац культури, центр зайнятості. «Нафтогаз» відмовився продавати його як бюджетникам по 16.80 гривні за куб. Мовляв, театр заробляє кошти «господарською діяльністю», тому у січні змушені були купити газ по 65.7 гривні за куб. Тож тут дуже чекають весни, бо при морозі випалюють тисячу кубів — близько 70 тисяч гривень за день!
Анатолій Глива розмірковує, що ніяк не зароблять аж 7 мільйонів, й одночасно розгортає роздрукований закон про театральну діяльність від 2005 року:
— Тож розумні люди писали: «Метою театру й основним завданням є розвиток театрального мистецтва й справи… Основна діяльність театру не має на меті одержання прибутків». Що, маємо брати другосортний репертуар?
Оренда й гастролі як можливі шляхи заробітку
Голова бюджетної комісії Волинської облради Орест Маховський підтвердив, що видатки справді зменшили чотирьом установам обласної комунвласності, зокрема й театру. Каже, за законом влада не зобов’язана утримувати його повністю, а лиш фінансувати на 60–90%. Притім підтверджує, що рішення урізати видатки театру далося непросто. Вказує, що об’єктивно важко, бо державні дотації суттєво зменшилися, хоч на газ вона ще буде:
— Побачимо, скільки доплатять, а скільки самим доведеться докласти. Розуміємо, що через коронавірус вистав було менше показано, але сучасні вимоги міняються. Треба оптимізувати менеджмент (управління. — Авт.) Можливо, треба щось онлайн показувати. Аудит дасть зрозуміти, де є резерви. Проаналізувати, чи потрібно, наприклад, 10 штатних одиниць на пожежну безпеку… Можливо, є альтернатива? Або вартість оренди — 3 тисячі гривень за годину. Балет «Сухішвілі», що приїздить, заробляє на концерті до 700 тисяч гривень (квиток до півтори тисячі). Платить театру він 9 тисяч всього за 3 години. А «Промінь» бере 20 тисяч за день. Але хіба там така глядацька зала?
Підозрюю, що люди, які кажуть: «Заробляйте», давненько не були в театрі. Він їм не потрібен.
Орест Маховський додав, що відділ майна займається проблемою, як зняти нетипові функції щодо котельні. А на запитання, як давно був у театрі і який зі спектаклів йому сподобався, відповів так:
— Це високоякісна культурна установа! Тут працюють майстри своєї справи! Однак можна створити гарну послугу та не донести її до клієнта. Сподіваюся, що аудит управління дасть можливість не відправляти артистів у відпустки.
Про аудит у соцмережі написав і заступник голови облдержадміністрації Андрій Ярмольський. Каже, перші перевірки стосуватимуться обласних муздрамтеатру імені Т. Г. Шевченка й дитячо-юнацької спортшколи:
— Будемо перевіряти все: не лише документацію, а й організаційну структуру, ефективність управління, бачення перспектив розвитку, реальні результати… Наше завдання — налаштувати в комунзакладах ефективний менеджмент!
«Якщо так триватиме, обласний центр не буде мати театру»
Заслужений діяч мистецтв Михайло Ілляшенко, який тут багато років працює головним режисером, каже, що йому більше б личило говорити про творчий бік — та не ті часи. Статус «музично-драматичний» передбачає масові сцени, багаті декорації й оркестрову музику, а насправді нові постановки підбирають під куций бюджет. Виставу «Олеся» двічі переробляли і врешті витратили у десять разів менше, аніж належить. Михайло Ілляшенко з болем розповідає, що актори відпрошуються на заробітки до Польщі, що вони (особливо ті, котрі працюють у театрі сім’ями) не можуть ходити у відпустки за власний рахунок, бо «ніяких рахунків, депозитів не мають». Як заробляти, каже, обдумував не раз:
— Заробляйте? Елементарний головбух, від влади й наш, доведе, що це неможливо. Щоб театр виживав, треба комерційні ціни. 500–700 гривень за квиток. Люди при такому рівні життя й таких цінах підуть у театр? Це значить, що ми просто вбиваємо його! Хіба сім’я з двох людей зможе заплатити за квитки навіть 700 гривень? У нас є й заможніші, але вони обирають Вєрку Сердючку. Кажуть, повісьте екран і показуйте фільми — давайте знімемо вивіску і влаштуємо тут бордель. Театр не може існувати без державної дотації. Це світовий принцип. Як це так, не знаючи ситуації, забрати 7 млн?
Михайло Ілляшенко розповідає, що в театрі уже звично використовують зароблене на комунпослуги. І є ще багато нюансів, які би варто було б вчасно обговорити усім разом — владі й колективу:
— Треба розробляти спільно програму і не ставити вимог перед театром, які виконані не можуть бути. Будь-яка проблема вирішується за столом переговорів, у результаті дуже продуманих дій і влади, і театру. Скажіть мені, як я можу краще працювати? Дві останні вистави — повні зали. Ми шукаємо вихід, але ясної дороги немає. Необхідна конкретна програма виживання! Багато обласних театрів у такій же ситуації. Іде якась зміна державної політики, мені так здається, однак же в мене немає ніяких даних для аналізу. Що там думає Міністерство культури з цього приводу? По-моєму, емоційно скажу, воно ніякого чорта не думає. Це саме можу повторити про обласну раду. Підозрюю, що люди, які кажуть: «Заробляйте», давненько не були в театрі. Він їм не потрібен. Але це не значить, що вони повинні розписуватися за усіх волинян, за молоде покоління.
Наостанок Ілляшенко, майстер переносити закони українського життя з літературної класики на сцену, зауважив, що за інших обставин обласному центру Волині загрожує страшне:
— Такого ставлення не було. Треба розуміти, на які жертви йдемо. Якщо так буде далі через відсутність зарплати й грошей на комуналку, ми зупинимося, а в що це виллється? Обласний центр не буде мати театру…
Читайте також: В музей Володимира-Волинського львівські реставратори передали 11 унікальних предметів (Фото).
Р. S.: Дуже хочеться, щоб оголошений владою аудит не перетворився на пошук винних, щоб це справді була праця на благо театру й волинської громади, адже, як виглядає, це питання так загострилося саме через відсутність комунікації влади з колективом. Рішенню про урізання бюджету мала би передувати спеціальна зустріч, а не лише бюджетне слухання. Вивчення ситуації, коли йдеться про особливі установи, теж входить до маркетингу! Сподіваємося, ще не пізно. Думаю, Анатолій Глива з Михайлом Ілляшенком й акторами радо сприйняли б ідею про День депутата в драмтеатрі. А можливо, і показали б найяскравіші сцени з найновіших «Послання від заробітчан» та «Пошились у дурні». Упевнена, що й волиняни не були би проти, що депутати в робочий час переглядають вистави, бо ж обирали ми їх, щоби дбали не тільки про майно, а й про те бентежне, що народжується в душі, коли сидиш в рідному глядацькому театральному залі.
