Виховання дітей – справжнє мистецтво!
Що робити, коли дитину роздирають ревнощі: корисні поради
– А чому це ти йому робиш чай, а мені – ні? А мені вчора казала, щоб я собі сама запарювала! – Просто мене мама більше любить!
Такі діалоги доньки й сина, старшого за неї на дванадцять років, час від часу лунають у нашій хаті. (Коли старший брат приїздить на кілька днів додому, вона дуже пильно спостерігає, щоб виловити в маминих діях «крамолу»). А в період свят, коли сімейка з шести осіб збирається разом, питання, яке вважала на три чверті вирішеним, загострюється. Із чотирьох дітей ревнощам не піддається, на щастя, тільки найстарший. Навіть трохи молодший від нього двадцятилітній син не втримується від уїдливих зауважень на мамину адресу. Цей ревнує як до молодшої сестри, так і до старшого брата. Дочка ж нарікає на мою інакшу прихильність до усіх, крім неї. Тож чашка чаю теж, на її думку, — чистісінький прояв нерівних умов.
Головне моє нагадування самій собі — не виправдовуватися за жодних обставин
Сказати, що мене завжди це приголомшує, — не сказати нічого: довго мені здавалося, що їхні скарги тільки для форми і що говоритиму й пояснюватиму все на цю тему тільки найменшенькому, якому недавно виповнилося п’ять літ. Але маю те, що маю.
Головне моє нагадування самій собі — не виправдовуватися за жодних обставин. Все одно не вдасться. Сердитися і дратуватися (бо ж є серед моїх дітей і такі, які вимагають негайного зізнання, що маю любимчиків) теж не випадає. Сміятися, навіть як дуже хочеться, небажано: насміхатися над емоцією недобре і не по-мамськи, тим більше проблеми це не вирішує. Що допомагає — то балансування і хитрощі. Тож на закиди про чай для обраних пропоную моїй малій дорослій донечці її улюблене какао. Вона називає це психологічною маніпуляцією й… погоджується. (Думала, що вистачить однієї бесіди, що люблю кожного однаково і по-різному — за різні риси, періоди з минулого, інакшість і схожість, однак направду таких розмов потрібно більше.) Поки роздумувала над цим, життя підкинуло ще один епізод: малий умощується обіч тата, який захоплено грає зі старшеньким у шахи, і починає повідомляти про свої досягнення в садочку й удома. Мовляв, хоч ти, тату, і не такий цінний для мене, як мама, але не подобається мені, що приділяєш увагу «блудним» синам. Тато усміхається й погладжує його по голові. Мовчки, але це так гарно діє: личко в того одразу розпогоджується й він біжить гратися. Рятівні обійми! Вони помічні ще з одночасною фразою «Я тебе теж дуже люблю»… Вона тільки звучить награно, а діє дуже круто. Насамкінець «своєї теми» кличу доньку на какао й усміхаюся від геть не психологічної думки: «А все-таки приємно, коли діти до тебе ревнують».
Читайте також: Що покласти в «обнадійливу» валізу. Колонка Оксани Коваленко.
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
