Дожилися: вже не «жінки», а «люди, в яких є менструація»

Ударимо по нетерпимості вселенською ганьбою

Разом із фейсбуком, айфоном та нетфліксом до нас із заможного та демократичного заходу приходять і певні цінності, якими російська пропаганда не перший десяток років лякає православну громадськість своєї країни. На щастя, Україна — ​не інформаційна автократія, а відповідно — ​державна пропаганда нам не надто нав’язує ту чи іншу мораль. Тому мусимо розбиратися самі.

Неформальні норми і правила поведінки, прийняті нині у розвинутих європейських країнах та США, росіяни назвали «новою етикою». Втім, таке поняття з’явилося на Заході ще на початку минулого століття, коли людство зненацька зрозуміло, що Джордано Бруно спалили даремно, а бити жінку коцюбою — ​не так вже й правильно. Отож, користуватися цим терміном не зовсім коректно, але зручно, бо ще донедавна у світі справді все було влаштовано зовсім інакше.

Cучасні західні уявлення про норми та принципи поведінки людини суттєво різняться від традиційних християнських.

Думаю, тут не варто відразу торкатися теми прав ЛГБТ. Достатньо зупинитися на іншому, яскраво описаному в українській літературі соціальному явищі. Позашлюбна вагітність. Завжди для молодої дівчини така ситуація була великою проблемою. Її осуджували, з неї насміхались, могли побити і вигнати з дому… Життя у неї геть йшло шкереберть. А нині в Європі можна назавжди поплатитися кар’єрою та репутацією за будь­-яку вказівку чи навіть рекомендацію жінці як, коли, від кого їй народжувати і чи взагалі варто це робити.

Ми можемо зрозуміти, на чому ґрунтувалася така жорстка мораль традиційної української спільноти. Адже ще років сто тому релігія відігравала ключову роль в світогляді наших земляків, а той абзац з Біблії, де Христос каже: «Хто з вас без гріха, нехай першим кине у неї каменем», якось опускався. А от однозначно сказати, що лежить в основі «нової етики», — складніше. Вочевидь, вона була б зовсім іншою без робіт Ніцше, феміністичного руху й боротьби темношкірих проти расизму. Зрозуміло, що ця мораль сформувалася еволюційно й нині передбачає протидію насиллю та дискримінації меншин, особливу увагу до сексуальної свободи особистості та гендерної рівності.

Як бачимо, сучасні західні уявлення про норми та принципи поведінки людини суттєво різняться від традиційних християнських. А от реакція на порушення цих неофіційних правил, як на мене, абсолютно така ж, як в українському селі часів юності Тараса Григоровича — ​можуть і з дому вигнати. Тут доречно було б згадати історію, що трапилася з живим класиком літератури — ​авторкою романів про Гаррі Поттера Джоан Роулінг. Британська письменниця наткнулася на статтю, в якій слово «жінки» було замінено словосполученням «люди, в яких є менструація». Цей термін автори використали, щоб не образити трансчоловіків (в яких біологічна стать — ​жіноча). Пані Роулінг такі викрутаси видалися смішними, й вона пожартувала про це у твітері. Як наслідок, її звинуватили у трансфобії й відверто почали цькувати. Навіть актор, який зіграв головну роль у фільмах про «хлопчика, що вижив», Деніел Редкліфф розкритикував її допис. Варто зауважити, що саме персонаж, придуманий британкою, й зробив його дуже популярним. Звісно, знайшлися фанати, які стали на захист літераторки. Щоправда, на зйомки ювілейного епізоду «Двадцята річниця Гаррі Поттера: повернення у Гоґвортс» авторку не запросили…

Жорстку реакцію соцмереж на некоректні вислови чи дії називають «шеймінг» від англійського слова «сором» (shame). Інколи вона дає змогу справді «поставити негідника на місце». А часом через одне необдумане слово перекреслює все хороше, що зробила людина для суспільства протягом життя.

Ще без темників, але з «добрими» новинами у кожен дім

Нещодавно почув, що колеги із «Суспільного» шукають позитивні теми для висвітлення: що вдалося збудувати в області, кого викрити, якого котика врятувати. І тут згадав, що таке вже було. До свого сорому, колись мені доводилося вести, напевно, найбільш огидний в історії усього світового телебачення проєкт «Соціальні ініціативи Президента України». Йшлося про Януковича. Під час цієї передачі я випитував у місцевих посадовців, які гарні в нас надої та скільки доріг збудували. Такою муттю тоді займалися чи не всі мої колеги з ВОДТРК. Але у 2017­му колектив суспільного мовника очистили від деструктивних елементів, таких, як я, й здавалося, що теплі ванни для місцевих посадовців закінчилися. За розвитком ситуації в колишньому колективі я не стежив, але новини, на мій суб’єктивний погляд, стали цікавішими. І тут знову чую про погоню за позитивом. Вирішив провести маленьке дослідження: промоніторив
підряд 100 новин категорії «Регіони» на сайті suspilne.media. Простенький аналіз розпочав із публікації за 7 грудня о 13.16. Із цієї сотні – лише три матеріали, в яких можна помітити ознаки висвітлення недопрацювань влади (саме ознаки): про протест гірників на Львівщині, суд у справі Геннадія Труханова та про те, що Київ потрапив у перелік 20 міст із найбільш забрудненим повітрям. Напевно, знайдуться «медіаексперти», які скажуть, що так і має бути. Втім, думаю, простим платникам податків варто знати про ризик повернення в ефір «Соціальних ініціатив Президента», адже у держбюджеті­2021 на фінансову підтримку Національної суспільної телерадіокомпанії України було передбачено 2 мільярди 274 мільйони гривень.

До речі, майже мільярд, спрямований торік на державний російськомовний канал «ДОМ», – не менш сумнівна інвестиція, адже цей медіапроєкт став піар­платформою чинної влади.

Читайте також: Тисячоліттями шукаємо шлях до Господа, а себе знайти не можемо.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.