Сумуємо за господарем «Луцького будинку з химерами»... В пам'ять про Миколу Голованя

Микола Микитович народився у селі Теремно під Луцьком у 1943 році. Мама Юзефа була полькою, батько Микита переїхав на Волинь з Одеси. Батьки хотіли, аби їхній син став художником, тож Микола одразу після школи успішно склав вступні іспити до Львівського мистецького училища імені Івана Труша. Майстер понад пів століття займався улюбленою справою. Свого часу, одержавши від міської влади «п’ятачок землі, аби зробити собі майстерню», він задумав, як говорив в одному з інтерв’ю, побудувати щось цікаве. І втілював свій задум більш як сорок років. Тепер тут — ​понад 500 скульптур, які створені не за якимось шаблоном, — ​кожна чимось відрізняється. Гордістю майстра був горельєф, на якому зображена його сім’я: у центрі — ​глава родини — ​атлант, який тримає на собі всі турботи, біля нього — ​дружина, син, дочка…

 Інколи, глянувши на свій вернісаж, думаю: невже  це все я зробив?

Сьогодні дім скульптора Миколи Голованя — ​туристичний об’єкт обласного центру. Його так і називають «Луцький будинок з химерами». Потрапивши на територію історико­культурного заповідника «Старе місто», його при бажанні знайде кожен. Скульптор жив тим, що сюди приходили люди, бачили зроблене ним, висловлювали свої враження. І це давало йому відчуття того, що «твоя робота недаремна». Тут бували приїжджі не лише з різних куточків України, а й із близького та далекого зарубіжжя. Завдяки інтернету творіння лучанина і сам він стали відомі в усьому світі. Майстер говорив: «Скульптор — ​це самітник, у нього робота мовчазна. А часом треба виговоритися, про свої мрії розповісти… Інколи, глянувши на свій вернісаж, думаю: невже це все я зробив?».

І ось «Луцький будинок з химерами» осиротів, не стало його господаря, який до останнього творив. Зимової пори робив замальовки, щоб по весні відобразити задумане в камені. На жаль, це була остання зима майстра, якого завжди пам’ятатимуть його шанувальники.