До речі, під час написання картини Іллі Рєпіну позували багато відомих особистостей.
Навіть після смерті Івана Сірка козаки ходили в походи з його рукою
Стільки всього містичного та міфічного, мабуть, не придумали про жодного з козацьких лідерів. Але чи всі міфи, які міцно укорінилися в нашій історичній пам’яті, відповідають дійсності?
15 разів обирався кошовим отаманом і виграв 65 битв
По-перше, багато хто думав, що кошовий отаман запорожців походив із бідноти. Однак історик Юрій Мицик у праці «Іван Сірко» документально доводить, що Іван Сірко (1605-1680) належить до православного шляхетського роду. Королі Речі Посполитої в листах називали його «уродзоним шляхтичем».
Існує також легенда, що кошовий отаман не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки як військовий лідер він здобув 65 розгромних перемог, а програв насправді близько десятка невеликих боїв, які вирішальної ролі у тих воєнних кампаніях не грали.
Сірко також встановив рекорд в історії Запорозької Січі, в 1659–1680 роках не менше 15 разів обирався кошовим отаманом Війська низового запорозького. Відомий історик Дмитро Яворницький вважав, що на виборах він перемагав 8 разів, сучасні автори науково–популярних статей в інтернеті стверджують, що 12. Але історик Юрій Мицик упевнений, що саме 15 разів, і підтверджує це документально.
Аскет із Божим знаком
Легенди розповідають, що Сірко був автором славнозвісного листа турецькому султанові. Художник Ілля Рєпін зобразив його як головного героя картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Але історики твердять, що лист, який послужив поштовхом до написання знаменитої картини, насправді є пам’яткою літератури — школярської та бурсацької творчості. Перші його варіанти відомі ще 1600 року, є списки, датовані 1619, 1620, 1667, 1677, 1683 роками. Підписані тогочасні козацькі «е–мейли» різними особами: то «низові козаки», то «отаман Захарченко», то «Іван Сірко», адресовані різним султанам — Осману, Мехмету ІV тощо. Однак насправді, найвірогідніше, лист не мав нічого спільного з реальним листуванням такого рівня.
У 1812 році, коли Наполеон переможно йшов Росією, руку Івана Сірка тричі обнесли навколо зайнятої французами Москви — і хід війни різко змінився.
Історик Юрій Мицик пише, що зовнішність і вдача Сірка не завжди збігаються з узвичаєними уявленнями про нього, що склалися завдяки художнім творам. Козацький ватажок мав зріст трохи вищий від середнього (174–176 см), правильні риси обличчя, рівний ніс. До речі, це інтуїтивно вловив великий Рєпін, зобразивши його в центрі своєї картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Цікаво, що прототипом для образу Сірка на картині став відомий військовий діяч генерал Драгомиров. Лише одна істотна деталь не була відома Рєпіну та його консультантові Дмитрові Яворницькому — родима пляма червоного кольору, яку мав Сірко на нижній губі з правого боку. Сучасники вважали її Божим знаком, даним для того, щоб відрізняти його від звичайних людей.
Великий гетьман коронний, майбутній король Речі Посполитої Ян Собеський, який добре знав Сірка й, зокрема, бачився з ним у Брацлаві 1671 року, писав тоді ж у листі: «Сірко чоловік дуже тихий, поступливий, лицарський і, здається, дуже зичливий, має велике довір’я в козацькому війську». Джерела засвідчують, що славнозвісний козацький ватажок був глибоко релігійною людиною, безсрібником, навіть аскетом, рідко споживав міцні трунки. З цим останнім чи не найважче змиритися прихильникам стереотипів про звичаї та спосіб життя запорожців.
Магічний козак-характерник
Щодо магічних здібностей Сірка, то тут можна пригадати історії, як він убив чорта одним пострілом у річці, яку потім назвали Чортомлик, як ні кулі, ні шаблі не брали отамана, як козаки після смерті ходили в походи з рукою кошового і перемагали. Подейкують, що рука Сірка навіть московитів одного разу врятувала. У 1812 році, коли Наполеон переможно йшов Росією, руку Івана Сірка тричі обнесли навколо зайнятої французами Москви — і хід війни різко змінився. Хоча варто пригадати, що перед тим французи спалили місто.
Але вперше Іван Сірко в історичних джерелах згадується не як магічний козак–характерник, а як вінницький полковник, який у середині 1644 року разом із Богданом Хмельницьким вів переговори з французьким послом графом де Брежі у Варшаві щодо участі запорожців у війні з Іспанією. Переговори завершились успішно, і 19 квітня 1645 року було укладено угоду про набір на французьку службу козацького корпусу з двох з половиною тисяч осіб.
У жовтні 1645–го цей корпус під командуванням Івана Сірка на французьких кораблях вирушив із Гданська до Франції. В той час королівській армії дуже заважала приморська завойована іспанцями фортеця Дюнкерн, з якою французи не могли дати ради.
Тривалий час французам було не під силу здолати оборону Дюнкерна і за порадою поляків вирішили покликати на допомогу корпус українських козаків. Тож, підійшовши під Дюнкерна, Іван Сірко в морському бою розбив іспанську ескадру, захопив кілька кораблів із гарматами і нічним десантом з моря вдерся у фортецю.
Успіх бою і козацька звитяга страшенно здивували французів, тож згодом принц де Конде назве їх «дивовижними». Із Дюнкерна козацька ескадра пішла курсом до порту Кале, звідки, розігнавши іспанців, десантувалась на берег і протягом двох років успішно визволяла французькі землі. З європейською славою повернувся Іван Сірко з козаками в Україну в 1647 році й відразу активно включився у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. В 1653 році особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем, де діяв сміливо і рішуче, а в 1654–му став одним із перших полковників українського війська.
Роксолана ВИШНЕВИЧ.
За матеріалами сайту spadok.org.ua.
Читайте також у нас: «Священника-патріота з Волині Володимира Мисечка гітлерівці розстріляли після терористичного акту Миколи Кузнєцова».
