Їхні стосунки тривали десять років.
Для Маковея то була просто літературна дружба, а Кобилянська вмирала від любові
Коли мова йде про видатну українську письменницю Ольгу Кобилянську, то літературний світ згадує передусім її творчі здобутки і мало хто – «таємні сторони душі» цієї жінки – з усіма переживаннями, розчаруваннями, мріями
Ольга – четверта дитина в багатодітній родині. Великих статків не було. Незважаючи на це, мати старалася навчити доньок хороших манер, умінню вести розмову, триматися в товаристві. Батько ж гадав, що його обов’язок – дати хорошу освіту хлопцям, а дівчата заміж повиходять та якось і буде. Але якраз із заміжжям в Ольги не склалося... Своє перше кохання вона переживає в містечку Кімполунг, куди родина переїхала з рідної Гури-Гумори, що на Південній Буковині, через батькову хворобу. То був хлопчик-школяр – мабуть, її ровесник. Певно, саме тоді Кобилянська і спізнала вперше страшенну неподатливість, мінливість, дуалістичність власної натури. Відмовлялася, коли хотілося погодитись. Казала «ні», коли серце твердило «так». Згодом закохалася в родича – студента Ґеня, який приїздив на канікули. Проте він бачив в Ользі тільки товаришку, начитану й розумну дівчину. Наступне кохання – до урядника Альфонса Кучинського – живиться теж тільки з її багатої уяви. Чергова любов – Євген Озаркевич. Цього разу, як і раніше, її любов існує тільки для неї самої. Вона зізнається: «…Я не маю буквально жодної душі, яка б мене хотіла розуміти…».
Ользі – двадцять. Коли вона пише і їздить верхи, то зовсім інша – смілива, вольова, незалежна. Але про це знову майже ніхто не знає. Нове її захоплення – Ернест Зерглер. Вони знайомі, спілкуються, але чоловік не сприймає Ольгу як об’єкт жадання. Вона для нього – товаришка. «Так, мені щастить з усіма… Для них я маю надто багато в голові», – пише Кобилянська в цей час.
Тепер я переконуюсь, що страшно нещасні ті, котрі вірні так по-собачому, як я!
Згодом батька звільняють з роботи, родина переїздить у Димку, а потім – у Чернівці. Ольга багато пише. З головним своїм коханням – Осипом Маковеєм (редактором газети «Буковина») – Кобилянська знайомиться в 1895 році. Йому – 28. Їй – 32. Вона вже тоді знала, що полюбить його. «…Я нічого від Вас не хочу вимушеного – це мене не тішить. …Часом мені так, ніби в мені жили дві істоти. Одна, що думає практично, на котру можна зі всіма справами спуститися, та, що варить їсти, торгується з хлопцями о добрі вчинки і делікатно заховується – одним словом, робить всяку християнську роботу. А друга то є погана «мімоза» – шукає вибране життя: спокій, гармонію, тонкість, красу – і в’яне, як не може все найти, а як найде, то дуже щаслива, і вона йде до Вас – не зачиняйтеся перед нею, пане Маковей, – бо вона не зробить Вам нічого злого», – писала Осипові Кобилянська. Ці стосунки тривали десять років. Для Маковея то була просто літературна дружба, а Кобилянська вмирала від любові.
«Я отворилася! Зрозумійте, що Кобилянська ніколи не переставала Вас любити і перестане аж тоді, коли її серце застигне... Тепер я переконуюсь, що страшно нещасні ті, котрі вірні так по-собачому, як я!» – зізнається вона. Він відповідає стримано. Часто взагалі лаконічно. Іноді – не відповідає зовсім. Врешті Кобилянська не витримує і… робить пропозицію руки й серця Маковею: «... Не знаю, як приймете мої слова, звичайно, дівчата самі їх не кажуть. Але я не іду звичайною дорогою дівчат».
Він теж пише їй. Проте не відсилає листів. Пише так: «… бо з ніякої моєї відповіді, що я можу дати, ви не можете бути вдоволені, але, вірте мені, я хочу остатися вашим приятелем, і хоч вам того замало, я думаю, що се більше, як любов». Не знаючи про ці листи, Кобилянська страждає. Звіряється то Лесі Українці, то Василеві Стефанику... Згодом Осип Маковей одружиться з 25-річною дівчиною. Він переконуватиме всіх, що саме такого шлюбу і життя хотів. Кобилянська так і не зможе повірити, що він щасливий з тією «куркою домовою». Думатиме, що одружився на грошах. Вона ще отримає офіційну пропозицію одружитися – від чеха Франца Правнічка. Але їй уже не хотітиметься заміж.
Осип Маковей помер у 1925 році. У день його похорону Кобилянська блукала в горах і плакала. За щастям, за своєю «білою мрією», врешті – за морем, якого так і не побачила. За тим, що так і не встигла повести коханого до двох своїх улюблених гір – Рунга і Магури. «Здавалося, що Рунг і Магура розділені навіки. В долині, що їх розлучала, лежало множество гострого каміння…»
Читайте також: Помстилася: жінка виставила на аукціон свого чоловіка
Марина ЛУГОВА.
За матеріалами ukrainky.com.ua.
