Половинками не народжуються, а стають. Історія на вечір

Він акуратно розрізав яблуко навпіл і поклав на стіл.

— Є така легенда (та ти, мабуть, і сам знаєш), ніби для кожної людини існує ідеальна пара. Начебто Бог, перш ніж посилати душі в світ, розсікає їх навпіл, на чоловічу та жіночу половинки. Як яблуко. От і бродять ці половинки, шукають одна одну. І якщо знайдуть, тоді виходить щаслива сім’я, у якій панує цілковита гармонія.

— Чудова легенда, — ​погодився учень.

— Чудова, але цілком позбавлена сенсу, — ​знизав плечима філософ. — ​От сам подумай, яка ймовірність такої зустрічі? Знаєш, скільки у світі людей?

— Багато.

— Саме так, багато. Крім того… Ну, знайдуть вони одне одного, а що далі? Думаєш, з’єднаються, вийде ціле яблуко, і заживуть собі в мирі та злагоді?

— Мабуть. А хіба не так? — ​здивувався учень.

— Ні, не так.

Ну, знайдуть вони одне одного, а що далі? Думаєш, з’єднаються, вийде ціле яблуко, і заживуть собі в мирі та злагоді?

Учитель узяв у кожну руку по половинці яблука.

— Ось дивись. Уяви, що це дві новостворені душі, які прийшли у світ. А світ — ​сам знаєш, який і як поводиться із людськими душами.

Й учитель відкусив шматок від однієї половинки.

— Світ, — ​продовжував він, ласуючи яблуком, — ​нестабільний. І жорстокий. Він перемелює все. Тим чи іншим способом — ​відрізає по шматочку, або відкушує, або зовсім розтирає у пюре.

Він відкусив шматок від другої половинки та на деякий час замовк, пережовуючи.

Учень чемно зачекав, поки учитель дожує.

— Ну от, — ​продовжив наставник, — ​вони зустрічаються!

Він склав докупки половинки, які надкусив.

— І що, вийшло одне ціле?

— Hі, — ​мусив погодитися учень.

— А поглянь сюди, — ​провадив далі наставник і взяв ще два яблука. — ​Розрізаємо кожне навпіл, складаємо навмання дві половинки від різних яблук — ​і що бачимо?

— Вони зовсім не підходять одне одному, — ​проказав учень, не розуміючи, на що натякає учитель.

— Певно, що так, але дивись далі.

Він склав дві половинки разом, відкусив декілька разів і простягнув те, що вийшло, учневі.

— А тепер?

— Ну, тепер вони вже краще підходять одна одній, особливо там, де ти вкусив половинки разом. Значно краще, ніж ті перші половинки одного яблука.

— Так, — ​погодився філософ, а все тому, що я кусав їх разом, а не поодинці.

Люди, які люблять одне одного, стають одним цілим: разом радіють життю і разом приймають удари долі, вчаться розуміти одне одного з пів слова, підтримувати одне одного і підштовхувати до досягнення успіхів. А з часом у деяких парах люди навіть переймають звички й риси характеру одне одного, гармонійно доповнюють свого партнера… Тобто другими половинками не народжуються, а стають. І це клопітка праця.

Джерело: Християнський портал Кіріос.

Читайте також у нас: «Учнів школи біля Луцька, у якій вітер повалив димар, перевели на дистанційне (Відео)​».