Сюди приходять побачити ікону з великою історією, а ще – помолитися.
Тетяна Єлісєєва: «І в наші дні біля тисячолітнього образа Холмської Богоматері відбуваються чудеса зцілення»
В Україні й у світі люди знають, що у невеличкому Луцьку є установа, де зберігається чудотворний образ. Схилитися перед Холмською Богоматір’ю приїздять зблизька і з-за кордону. Притім музейники запрошують обмінятися теплом зі святими з давніх ікон, врятованих у 1980-х. Дотепер під час їхньої реставрації трапляються неймовірні відкриття, що дарують велику радість знавцям. Однак славнозвісний музей-храм потребує дива, яке в змозі створити собі й нащадкам цілком земні люди, правда наділені владою
«Тут аура наче очищається. Як у храмі!»
Невеличка двоповерхова будівля у провулку в центрі міста особливо популярна серед вірян і культурознавців. Це відоме місце паломництва українців та іноземців. Сюди йдуть, щоб побути біля ікон з історією чи помолитися наодинці. Директорка Музею волинської ікони Тетяна Єлісєєва каже, що й сама не раз підходила до певного образу як людина, а не як мистецтвознавець:
– У нас же образи намолені віками, вони створюють світлу, благодатну ауру в музеї. То сюди приходять помолитися, зняти навантаження чи поганий настрій. Тут аура наче очищається. Як у храмі!
Ми присіли на лаві в одній із виставкових кімнат. Зусібіч на нас дивляться святі – якось непомітно зникає відчуття часу і хочеться більше слухати, аніж питати. А пані Тетяна детально розповідає, звідки взялися Царські врата у куточку, як оселилася тут певна ікона. Про писаних мешканців свого музею вона знає все, як про рідних. З’ясовується, що більшість експонатів, чимало з яких ще потребує реставрації, вона разом із колегами рятувала власноруч. То були 1980-ті. Створили Музей атеїзму. Діяв він у кафедральному костелі святих Петра і Павла. А через два роки Міністерство культури УРСР видало постанову про необхідність взяти на облік цінні мистецькі пам’ятки, що зберігалися у храмах. Тетяна Єлісєєва майже одразу після університету з дипломом історика у спеціальній експедиції їздила місцевими селами й збирала з колегами по церквах-складах понищені ікони, Біблії й не тільки. Ділиться, що побаченого тоді не забуде ніколи:
– Ікони могли просто валятися на підлозі, понівечені, у смітті. Наприклад, зараз у нас в експозиції є ікона «Розп’яття Ісуса Христа» – єдина, що вціліла у церкві, яку перетворили на склад міндобрив. Те, що ми привозили, було просто в жахливому стані. Бруд, шашіль, пліснява, осипи фарбового шару. Ми обстежували і закриті, і діючі храми. Все фіксувалося. Зараз фактично маємо списки усіх давніх сакральних пам’яток, які зберігаються у храмах області. У 1984–1986 роках їздили вже другим етапом у церкви, в які не могли потрапити раніше. Якби не ті експедиції, то про волинську школу іконопису ми зараз уже з вами не говорили б.
Врятовані святині (а їх було півтори тисячі: ікони, скульптура, декоративна різьба) поселили в спеціальний відділ Волинського обласного краєзнавчого музею – Музей атеїзму. Іронія долі. Його наступником став Музей історії релігії. Костел передали католицькій громаді, а сакральний фонд завдяки дуже настирній боротьбі працівників Волинського краєзнавчого музею переїхав спочатку у приміщення СБУ, а потім – у нинішнє, невеличке, але спеціально облаштоване, із особливим температурним режимом та унікальною в Україні протипожежною системою у фондосховищі. 1993-го багато хто сприймав появу Музею волинської ікони з іронією. Мовляв, тільки Божі образи і все?
«Волинська ікона — це європейська ікона»
– Ми приймаємо у музеї поодиноких відвідувачів, великі групи екскурсантів та сімейні екскурсії. Ти бачиш очі людей, їхнє подивування збереженими скарбами. Якщо приходить двоє чи троє відвідувачів, то це уже не екскурсія, а розмова, фактично. – Тетяна Єлісєєва далі розгортає історію свого особливого місця роботи й, що там казати, життя. – Діти – це просто благодатна аудиторія: вірять ще в дива навіть при сучасних гаджетах. Є люди, які постійно приходять молитися до Холмської ікони Богородиці, і ми їх уже в обличчя знаємо. Є і розповіді про чудеса зцілення біля святині. Бо ж кожному дається по вірі його.
Є люди, які постійно до Холмської ікони приходять, і ми їх уже в обличчя знаємо. Є і чудеса зцілення біля цієї ікони. Бо ж кожному дається по вірі його.
Розказує про нинішні відкриття, можливі завдяки реставраторам і сучасним технологіям. Тільки один приклад: торік у музей передали ікону «Трійця» XIX століття. Рентгенодослідження засвідчило, що під цим записом є ікона, яку можна віднести до творчості дуже цінованого іконописця Йова Кондзелевича, котрий малював на Волині на двісті років раніше! Образ нині відновлюють. І таке відкриття не єдине! Директорка музею спостерігає за моєю реакцією, злегка усміхається й коментує:
– У 2023-му нам буде всього 30 років, але за цей час проведена величезна робота по дослідженню волинського іконопису. Скажу, що наша ікона найбільш вивчена серед інших регіональних іконописних шкіл України. Та й наші конференції перейшли у новий формат: ми публікуємо матеріали про дослідження взагалі української ікони. Тепер у них беруть участь науковці й реставратори з Білорусі, Росії, Польщі, Литви, Чехії. Зрозуміло чому – бо це була єдина територія колись. (Саме волинські іконописці були носіями нових технологій: принесли в московську Троїце-Сергієву Лавру використання, крім темперних фарб, кольорових лаків італійської технології). Сьогодні наш музей став науковим центром у дослідженні сакрального мистецтва.
Слухаю й думаю, що у нас на Волині є свій французький Лувр. Правда, оцінений він відносно вузьким колом людей. А Тетяна Єлісєєва наче почула це і підхоплює:
– Хочу сказати, що Волинська ікона – це європейська ікона. «Ми» тоді були в Європі. І коли Йова Кондзелевича називають українським Рафаелем, то, можливо, це не зовсім правильно. Він цінний тим, що є саме Кондзелевичем. Без порівнянь. Майстер у своїй творчості поєднав національні традиції з сучасними йому західноєвропейськими тенденціями. Звідси краса образів, живописна досконалість, благородство колірної гами.
Переходимо до іншої кімнатки з образами й директорка, вказуючи на сходи, попереджає: «У нас тут дуже круто». І це правда з двояким змістом. Бо тут неймовірно круто для душі, думок і для ока. Ще тут працюють люди, дуже віддані своїй справі.
Якщо Святий Миколай усміхається, то є надія?
Питаю у Тетяни Єлісєєвої, де в музеї її улюблені місця, де хочеться затриматися.
– Звісно, біля Холмської ікони. От стоїть велика група відвідувачів... Берешся говорити і всередині відчуваєш хвилювання, душевний трепет. Дивовижна її історія! І вже коли переходиш на якісь емоційні моменти, – бачиш, як на очах у людей з’являються сльози, – оповідає директорка. А тоді з усміхом додає, що любить підходити й до ще одного покровителя – Святого Миколая, який тобі ніби посміхається. Волинський іконописець написав його у квітчастому фелоні з лагідним і добрим обличчям.
Волинський іконописний скарб Тетяна Єлісєєва з приємністю показувала багатьом українським високопосадовцям, людям державної ваги. Каже, у такі моменти завжди думає, що це допоможе їм зрозуміти, як важливо повноцінно фінансувати культуру. Чи зуміли побачити впливові гості, що Музею волинської ікони давно уже тісно в цих стінах? Ті, хто йому служить, тривожаться, що порятоване за чужої радянської влади задихається при рідній.
– Ми щороку реставруємо до десяти ікон, наші фонди переповнені. Для експонування пам’яток задіяли холи музею, ікони представляємо на виставках в музеях України. А могли б показати людям набагато більше! У нас чудова колекція Царських врат, які зараз реставруємо, – оповідає пані Тетяна. – Вимушені знімати ікони з експозиції, аби показати високомистецькі твори, що повернулися з реставрації. Хоча годилося б і те, й інше... Ми задихаємося. Нам потрібне нове приміщення з великою залою-каплицею для Холмської Чудотворної ікони Богородиці, відкритими фондами, виставковими приміщеннями, кімнатою для проведення майстер-класів, конференцзалом. Виходимо з цим питанням на владу. Активно співпрацюємо з обласною радою... Надіємося на позитивне вирішення питання.
Директорка додає очевидне: ікона Холмської Богоматері має бути пошанована інакше, аніж бути в кімнатці, де поміщається трохи більш як пів сотні людей:
– Якби мріяти про справжній музей – це мав би бути потужний науково-мистецький центр на теренах усієї Західної України. Не вічно ж у нас буде COVID-19 – треба думати про майбутнє.
Читайте також:До волинського музею повернули відреставровану старовинну ікону (Фото)
