«Завдання: перевірити, чи перетвориться моє життя на пекло»

«…якщо продати посуд, в якому лежали ліки, то скоро захворієш»

Першого числа я прокинувся, пішов у ванну і трохи розплескав воду. Потім кілька разів цілеспрямовано випустив слизьке мокре мило з долонь. Перейшов на кухню і погрався ножем. Після цього трошки поспівав перед сніданком і посміявся, власне, під час їжі. Таким чином я порушив за один ранок п’ять забобонів, що обіцяло мені хвороби, сварки з близькими й інші життєві негаразди. Моїм завданням на місяць було порушити їх якомога більше і подивитися, чи перетвориться через це моє життя на пекло.

Ще до початку цього експерименту я прошерстив безліч сайтів із назвами на кшталт «Прикмети онлайн», «Самопроцесінг: форум психологів» або «Проработай. ру», щоб виписати прикмети, які треба порушити. Вийшов перелік із приблизно 30, частиною з яких можна було нехтувати систематично, а частиною — всього один раз, тому що спробуй ще їх порушити.

Логістика деяких забобонів виявилася досить складною. Наприклад, якщо продати посуд, в якому лежали ліки, то скоро захворієш і ці ліки знадобляться тобі самому. Продавати посуд я не планував.

Крім того, попадалися і зовсім нереальні прикмети. Наприклад, на одному із сайтів без особливої конкретики пропонували «не проходити між жінками». У приблизно чотиримільйонному Києві це було б досить непросто. Ще часто зустрічалася прикмета про те, що перед виходом з дому завжди потрібно вичистити попіл із вогнища, інакше біда неминуча. Ні вогнища, ні попелу у мене вдома не було…

Взагалі, судячи із соціологічних даних, з прикметами щільно стикаються досить багато українців. У березні 2019 компанія R&B Group опитала 1999 людей і з’ясувала, що вірять у забобони 37% із них, не вірять — 57%. Цікавою є ще одна цифра з опитування R&B Group: 32% стверджували, що стикалися з практичним підтвердженням забобонів. Саме практичні підтвердження я і намагався відшукати весь місяць.

«Із кішками мені дуже пощастило»

Втім, спочатку здалося, що мені, навпаки, стало фортунити. Наприклад, поруч із моїм будинком вже декілька років працював магазин одягу. І всі ці роки я проходив повз нього, ігноруючи. Але день на п’ятий експерименту чомусь спонтанно вирішив заглянути. Виявилося, що там продають дивні, але стильні речі, і я купив аж три шмотки. Більше того, я зайшов туди в останній день досить значних знижок, що явно виглядало удачею.

Я набрався оптимізму і продовжував плескатися водою, грати з ножем, надягати одяг, починаючи з лівої руки та ноги, класти ключі на стіл, дивитися в дзеркало в темряві, сидіти на столі й виконувати інші досить дивні маніпуляції. Все йшло добре. Деякий час.

Тож, підсумовуючи: мене не побили, я за весь місяць ні з ким із близьких серйозно не посварився і загалом непогано провів час — якщо не брати до уваги зламаних ноутбука і пральної машини.

Через кілька днів зламався ноутбук. Просто на рівному місці завис і перестав вмикатися. Ремонт потягнув більше тисячі гривень. Ще через день зламалася і пральна машина. Такий перебіг подій мені явно не подобався. Я заспокоював себе тим, що ноутбуку виповнилося вже років п’ять, а пралці — й усі десять, тож коли ж їм ще ламатися, як не зараз. Щоправда, чомусь вони вибрали саме ті дні, коли я старанно порушував прикмети.

Весь список прикмет, які я собі виписав, ділився на три великі розділи: «щодня», «хоч раз» і «за можливості». У першому серед інших були такі: плескатися водою; грати ножем; класти ключі на стіл, та інші дрібниці, які, щоправда, обіцяли мені зовсім не дріб’язкові неприємності. Хоч раз потрібно було порушити, наприклад, ось такі забобони: винести сміття ввечері; прибрати в неділю; порахувати гроші, коли сідає сонце; побачити, як мені переходить дорогу чорна кішка і ще штук п’ять.

Із кішками мені дуже пощастило. Дорогою від мого будинку до редакції при якійсь установі живуть одразу три чорні кішки, які регулярно тусуються на вулиці. Втім, дорогу переходити вони не поспішали, здебільшого просто займалися профільною котячою діяльністю — нічого не робили. Тож кілька разів мені довелося їх зігнати й потім цілеспрямовано перетнути траєкторію їхньої ходи.

Одного разу мені навіть вдалося досягти своєрідного рекорду, можливо, світового: умовну дорогу мені перейшли всі три кішки. У той день нічого особливо страшного не сталося, хіба що у службі замовлень їжі, де я хотів узяти обід, раптово зникли всі акції. Але навряд чи це провина саме кішок.

«Забобони починаються з того, що ми просто прагнемо повторити те, що нібито принесло успіх»

Ближче до кінця місяця я спробував вести статистику і рахував усі випадки, коли мені «пощастило» або «не пощастило». Як тільки я вийшов з приміщення, почався дощ — зараховуємо до «не пощастило». Встиг зловити телефон до того, як він гепнувся на асфальт — зараховуємо в інший розділ. Щоправда, з підрахунків я в підсумку збився, але в будь–якому випадку, за відчуттями, гарне перемагало.

Тож, підсумовуючи: мене не побили, я за весь місяць ні з ким із близьких серйозно не посварився і загалом непогано провів час — якщо не брати до уваги зламаних ноутбука і пральної машини. Можливо, річ у тім, що я в прикмети не вірю. Точніше, намагаюся не вірити. Хоча часом помічаю за собою дивні рефлекторні реакції. Наприклад, якщо надів одяг задом наперед, то рука іноді сама тягнеться постукати по дереву, щоб зняти це зловісне прокляття. Варто зазначити, що у прикмет є одна позитивна якість — вони заспокоюють.

«Наш мозок постійно будує прогнози: якщо станеться одне, то чи призведе це до іншого? Що більше у нас досвіду, то вища якість цих прогнозів, — розповів мені нейробіолог й керівник компанії Beehiveor Сергій Данилов. — Але оскільки подій дуже багато, а у мізків немає часу збирати аналітику за всіма ними, то ми дуже чутливі до різноманітних повторів. Забобони починаються з того, що ми просто прагнемо повторити те, що нібито принесло успіх. А якщо не повторюємо, то у нас зростає тривожність».

Юрій МАРЧЕНКО, головний редактор сайту platfor.ma.