«Люди гинуть за свою країну, вперто лікуються від раку, а я… помру, бо дурна»

«Смерть — це те, що буває з іншими»

Давно хочу розібратися, які причини спонукають нас до дурних вчинків. Йдеться не так про соціальні, як про психологічні мотиви. Намагаюся з’ясувати, що відбувається в голові, коли людина вирішує ризикнути, щоб отримати якусь порцію емоцій. Дуже добре, якщо відчайдушні спроби «розфарбувати» життя закінчуються позитивно. Втім, є чимало історій, що мали летальне завершення. Мережа нині рясніє новинами про смерть підлітків, які намагалися зробити селфі у небезпечних місцях, про загиблих під час екстремального відпочинку туристів. Подібних прикладів можна навести безліч. Обірване життя заради вражень перестає шокувати суспільство. За неофіційною статистикою, серед причин смертності в Україні після серцево–судинних та онкологічних захворювань третє місце посідають саме нещасні випадки. Прикро, що велика частина цих трагедій стається саме в гонитві за емоціями. Чому здорові та нерідко успішні люди раптом вирішують будь–якою ціною урізноманітнити своє життя?

«Смерть — це те, що буває з іншими», — ця цитата російського письменника–українофоба Йосипа Бродського дуже точно пояснює людську безпечність. Ми живемо так, ніби ніколи не помремо, хоча й підсвідомо розуміємо скінченність усього. За словами індійського йога Садгуру, така поведінка зумовлена тим, що люди одержимі цілями, бажаннями, почуттями, успіхом… За нескінченним потоком думок ми забуваємо про саме життя, а відповідно — не пам’ятаємо й про смерть.

Гени — не виправдання

Припустимо, підлітку подобаються екстремальні лижі. Він завжди бачить успішне виконання спусків на шаленій швидкості, а трагічні випадки не проходять крізь фільтр його свідомості. Втім, тут треба розрізняти, коли на стрімкий схил стає підготовлений спортсмен, який роками готувався до таких трас і знає усі нюанси й можливі ризики, а коли — аматор, який подивився п’ять роликів у ютубі. Щодо останнього, то тут якраз і варто застосувати слово легковажність. Мені здається, що вона властива людині саме через брак освіти й виховання, адже коли дитині перед тим, як та сідає на велосипед, нагадують правила дорожнього руху, то й у дорослому віці вона за цим же принципом готуватиметься до подорожі на авто. Втім, знаю людей, які переконують, що їхні необдумані вчинки — це вроджені особливості. Вчені кажуть, що схильність до ризику залежить від особистісних якостей, а вони бувають і вродженими, і набутими. Однак, за словами психологів, кожна людина у нормальному психологічному стані може адекватно оцінити ситуацію. Холодний розум притаманний усім, головне — вчасно до нього звернутися.

Відморожений палець — урок на все життя

Серед тих відчайдухів, які вирішили пройтися по лезу ножа, опинилася і моя подруга Оля. Два роки тому, за день після свого 22–ліття вона ледь не загинула у Карпатах. Дівчина разом із друзями вирішила піднятися на вершину гори Петрос, попри попередження синоптиків про можливу зміну погоди: мовляв, «природа, свіже повітря… Скільки того життя?

У житті і так трапляється багато неприємностей, які від нас не залежать, отож не варто їх доповнювати ще й своєю легковажністю.

Усе починалося добре. Товариші швидко дісталися вершини, встигли випити гарячого чаю і навіть зробити кумедні фото на згадку. Втім, погода раптово зіпсувалася. Не встигли туристи подолати назад і пів шляху, як снігопад посилився, зірвався вітер. Через погану видимість гід загубив підопічних і пішов у правильному напрямку, а ті, не знаючи дороги, залишилася блукати горами. Спочатку ніхто не панікував — намагалися розібратися зі слідами, але через три години зрозуміли, що ходять по колу. Оля каже, що тоді сили почали невпинно їх покидати. Ноги і руки задубіли від морозу, мозок «засинав», почалися галюцинації. Сніг ставав то зеленого, то рожевого кольору, а дерева жваво махали гіллям. Коли стемніло, вона почала час від часу відчувати запаморочення. Хтось із групи сунув її кілька метрів, поки вона не приходила до тями, а потім йшли далі. «Невже я ніколи більше не почую маму? Мені тільки 22… Люди гинуть за свою країну, вперто лікуються від раку, а я… помру, бо дурна», — цими думками моя знайома прощалася з життям.

На ранок стан туристів став майже критичним. Вдалині їм виднілися людські силуети, але компанія вирішила, що це чергове марево. Втім, на щастя, то були рятувальники. Унизу на людей чекали медики, кілька бригад ДСНС і журналісти. Тоді хтось обморозив щоки, хтось — руку, а Оля — палець. Його навіть хотіли ампутувати, але таки змогли врятувати. Вона показала мені жахливі фото з лікарні й додала, що тепер наслідки якихось необдуманих дій обмірковує завжди.

Що слухати: емоції чи розум?

Уже згаданий йог Садгуру якось, відповідаючи жінці на питання, як бути, коли серце бажає одне, а мозок підказує інше, зазначив, що людина не може керуватися тільки емоціями чи тільки розумом. Вони — одне ціле. Втім, логіка може домінувати над почуттями, або ж навпаки. Тому він каже, що не варто шукати собі виправдання. Ми самі вирішуємо, ризикувати чи ні. От і мені зараз здається, що про цей вибір та свою відповідальність не варто забувати. На жаль, у житті і так трапляється багато неприємностей, які від нас не залежать, отож не варто їх доповнювати ще й своєю легковажністю.

Читайте також: Дожилися: вже не «жінки», а «люди, в яких є менструація»