Атомна бомба чи антикорупційний прокурор? 

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат України, фракція «Європейська Солідарність», журналіст

Польща, країни Балтії, інші країни Центральної Європи ніколи не мали ядерної зброї, не підписували ніяких будапештських меморандумів, але проводили реформи, не прагнули дивитися «в очі» росіянам, забули про них і давно стали членами НАТО і ЄС. Тепер наші люди до них їздять на заробітки, за захистом і просто спокійним забезпеченим життям.

Але наші політики далі й далі популістськи і безвідповідально нападають на Байдена, сварять ЄС і щось там розповідають про ядерну зброю. Дурять українців і виглядають дикунами в очах демократичних лідерів.

Ядерної зброї у нас ніколи не було. Вона була російською. І попри наявність урану, обслуговувати і виробляти її ми не могли.

Але не це головне.

За наявності ядерної зброї ніхто б не дозволив Україні отримати Незалежність. Ніхто б не підписав Біловезьких угод і потім би не визнав Україну. І саме тому ми віддали тактичну ядерну зброю ще на самій зорі Незалежності, до усіх Будапештських меморандумів.

Теоретично для захисту від Росії могла б допомогти лише тактична зброя. Бо стратегічна керувалася з Москви і була спрямована проти США. От саме стратегічної зброї і стосувався меморандум.

Меморандум, очевидно, було написано так, що виконати його неможливо. Слова «гарантії» немає в англійському тексті і не зрозуміло, що має відбутися у разі нападу одного з підписантів меморандуму, який може заблокувати і блокує дії інших. За відмову від ядерної зброї ми отримали не лише папірець під назвою «меморандум», а й паливо для українських атомних станцій.

За наявності ядерної зброї ніхто б не дозволив Україні отримати Незалежність.

Звичайно, краще б за цей меморандум нас прийняли у НАТО! І це була б справжня безпека!

Польща і без ядерної зброї, як член НАТО, не турбується через можливий російський напад!!!

Але ані наше тоді пострадянське суспільство, ані пострадянська влада цього не хотіли. Для них Росія була братом. Старшим.

Очевидно, що меморандум було підписано абияк. Думаю, це було лише прикриттям для корупційних оборудок з коштами на роззброєння й іншими фінансами та ресурсами, отриманими за ядерну зброю.

Так, апелювати до підписантів потрібно. Вони не несуть юридичної, але несуть відповідальність політичну і моральну. Проте лякати когось, що ми перетворимося на ядерну державу – смішно.

Нас захищатимуть не через меморандуми, а якщо ми зробимо декілька важливих речей, що демонструватимуть наші серйозні наміри стати частиною Заходу.

Ось вони:

Ми маємо повністю синхронізувати наше законодавство із законодавством ЄС, але із врахуванням нашої воєнної ситуації.

Ми маємо жорстко відмовитися від корупції у держуправлінні.

Ми повинні відмовитися від будь-яких зв’язків з Росією: економічних і культурних. Принаймні, поки Росія залишається авторитарною імперською диктатурою.

Ми маємо забезпечити глибоке втілення принципів демократії і верховенства права. Люди повинні мати справедливі суди. Політичні сили повинні мати можливість чесно і справедливо конкурувати.

Не може бути жодної монополії у жодній галузі економіки.

Принцип розділення влад – найважливіший. Президент, уряд, парламент, суди незалежні одне від одного і діють виключно у межах конституційних повноважень.

Україна має стати україномовною. Це важливо. І Росії тоді нікого буде «захищати» і суспільство не буде розділеним та відчуватиме сенс свого окремого незалежного існування. Очевидно, українізація має проводитися демократично і без жодного втручання у сферу приватного життя.

Кошти потрібно в першу чергу витрачати на «велику оборону», а вже потім на «велике будівництво» і все інше «велике», навіть якщо ініціатори цього «великого» виявилися маленькими.

Як би не розвивалися події, українська нація все одно опиниться перед великим викликом будівництва сильної Української держави.