«Ставимо щоразу нові цілі й рухаємося вперед»

У кабінеті директора ТОВ «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ» Сергія Супрунюка доволі скромний інтер’єр — ​він контрастує з масштабом підприємства загалом: тут просторий офіс для численного штату працівників, елеватори, ремонтні станції із сучасною технікою і ще багато всього, що виросло навколо цього чоловіка за останні два десятки років. Бо підприємство, яке нині налічує 1200 працівників, починалося з малого. І Сергій Супрунюк працює на ньому із самого початку-Сергію, ви на підприємстві вже понад двадцять років…

— Насправді я тут з першого дня. А може, навіть трішки раніше, бо відповідав за реєстрацією підприємства.

— Як усе починалося?

— З власниками підприємства — ​Іриною і Євгеном Дудками — ​ми навчалися в одній групі Луцького національного технічного університету. Закінчили навчання в 1999 році, і після цього я ще трошки попрацював бухгалтером у сільськогосподарському підприємстві у селі під Луцьком — ​СТзОВ «Прогрес». Це були мої перші кроки. Потім я зустрівся з Євгеном, який на той час провадив підприємницьку діяльність і захотів створити фірму. У нього виникла думка запросити мене головним бухгалтером до себе. Прийшовши до Євгена Степановича, я взявся за реєстрацію фірми.

— Чому ви обрали агро­сферу?

— Я живу в селі й завжди був дотичний до сільського господарства. Ми мали свої ділянки, городик, картопельку, бурячок, пшеничку, свій садок. Тому до роботи коло землі мені не звикати.

— Тепер ви вже безпосередньо коло землі не працюєте, а організовуєте роботу тисячного колективу. Чому це вам цікаво?

— Мене тішить плід нашої двадцятирічної праці. Коли згадаю, з чого все починалося… Наш перший офіс був у селі Липляни, і моїм кабінетом була шістдесятикубова бочка. Бувало таке, що взимку мінус тридцять надворі і в бочці мінус тридцять. Я працював у рукавицях. Автомобіля не мав — ​ходив пішки на маршрутку, їздив до Ківерців звіти здавати в управління статистики і податкову. І, коли дивишся на те, чим доводиться сьогодні керувати, навіть не віриться, що нам вдалося все це створити.

— Як успішно керувати таким великим колективом?

— Усе на підприємстві починається зі стратегії. Треба розуміти, яких цілей ти хочеш досягти. Після цього вибудовуємо план. Тоді формуємо структуру, добираємо людей, прописуємо мотивацію. Далі робимо економічні розрахунки, визначаємо ефект і прораховуємо, що хочемо мати в підсумку. Ти постійно маєш бути в русі, інакше конкуренти просто винесуть тебе з ринку.

 — Усе на підприємстві починається зі стратегії. Треба розуміти, яких цілей ти хочеш досягти. Після цього вибудовуємо план. Тоді формуємо структуру, добираємо людей, прописуємо мотивацію.

— Які ваші життєві принципи?

— Порядність, чесність, відвертість — ​ось головні принципи. Їх я стараюся застосовувати і щодо своїх контрагентів, постачальників. Коли ми про щось домовилися, я виконую домовленість на сто відсотків і зворотний зв’язок хочу мати такий самий. У стосунках із працівниками мене найбільше дратує, коли людина каже неправду, хоче щось приховати. Тоді нема довіри до неї. Хай навіть ти зробив щось не так — ​я за щиру розмову.

— А чому віддаєте перевагу поза роботою?

— Оооой (усміхається. — ​Ред.). Ви казали, що тепер я не працюю коло землі, — ​це не зовсім так. До землі я маю діло завжди. Дуже люблю вирощувати помідори. Сам сію розсаду, сам саджаю, сам доглядаю, збираю. Помідори роздаю родичам. Якщо вже їх геть багато, приношу працівникам по відерцю.

— Що вас надихає?

— Досягання цілей. У нас в обробітку нині 42 тисячі гектарів землі. До речі, 2020 року ми поширили свою діяльність на Львівщину — ​маємо землі в Давидівській і Підберізцівській ОТГ. Тож коли ти постійно вкладаєш туди свою працю, а потім збираєш урожай і бачиш, що вийшло навіть трохи ліпше, ніж сподівалися, — ​це мене дуже тішить.

— Що ви вважаєте добре проведеним часом?

— Я постійно в роботі, і коли вдається відпочити так, щоб жодного разу про неї не подумати, — ​це для мене добре проведений час. Люблю перебувати в колі сім’ї, друзів. Люблю ліс. Та на першому місці в мене лижі, бо, як мчиш з гори, про роботу особливо не думаєш… А ще кілька років тому я якось нахилився, щоб зав’язати шнурівки, і помітив, що живіт заважає. Записався до тренажерного залу і вже три з половиною роки тренуюся там п’ять разів на тиждень.

— Як вам вдається поєднувати роботу і сім’ю?

— У нас просто все за планом. У моєї сім’ї чіткі графіки і розплановано все наперед. Плануємо чи не влітку на зиму. Взимку поїдемо на лижі, а навесні — ​кудись на море. Все це, доки не настануть жнива. Жнива в нас починаються 15 липня, а закінчуються 15 грудня. У цей період точно ніхто нікуди не їде.

— Останніми роками через пандемію і загострення ситуації навколо українських кордонів важко щось планувати. Чи ви відчули ці зміни?

— Звичайно. Із пандемією настала така серйозна невизначеність — ​бо сам не розумієш, що робити, і ніхто не може підказати, але ми таки впоралися. Та пандемія — ​це був маленький виклик, а війна — ​дуже і дуже великий. Ми не стоїмо осторонь, надаємо допомогу, коли до нас звертаються військові чи прикордонники. На мою думку, здоровий глузд має перемогти. Бо від війни не виграє ніхто… Однак якщо щось таки почнеться, певен, ми тут якийсь батальйон неодмінно створимо. У нас є люди, з якими можна йти в розвідку.

— Що вважаєте головним здобутком року, який минув?

— У нас був план досягти певних показників. За підрахунками, ми навіть перевиконали це завдання. Тому власники вирішили частину прибутку — ​30 мільйонів — ​поділити між працівниками, і люди отримали гарний річний бонус. Приємно йти коридором і бачити усміхнених людей.

— До чого ви рухаєтеся цього року?

— У нас великі інвестиційні плани, як-от будівництво нового борошномельного комплексу. Плануємо завершити його до кінця року. Також будуємо тваринницьку ферму. Ставимо нові цілі, прораховуємо і рухаємося вперед.

Міла РОСПОПА, ІА «Конкурент»