Усвідомте тепер масштаб українського героїзму – проти якого монстра ми воюємо.
«Народ мій є! Народ мій завжди буде! Путін не перекреслить мій народ!»
…Протягом останніх десяти років другу сторінку «Волині» відкриває рубрика «Доброго дня вам, люди!». На жаль, сьогодні не до доброго дня…
Пишу ці рядки, а війська сатани Путіна обстрілюють Київ з балістичних ракет, які здатні знищити бомбосховище, Харків накрили касетними бомбами і «смерчами», гатять по українських містах з літаків, які перебувають прямо над Чорнобильською і Запорізькою атомними… Запускають смертоносні ракети над цими небезпечними об’єктами, бо знають, що українські війська не наважаться їх збивати, аби не допустити ядерної катастрофи…
Бліцкриг Путіну не вдався, і тепер те хуйло геть оскаженіло — хоче остаточно втопити Україну в крові. Ще й сука Лукашенко, який прикидається миротворцем, взявся кремлівському карлику допомагати у цьому, бо сам уже знає, як розстрілювати з автоматів демократію в своїй Білорусі…
Перша сторінка «Волині» за 1 березня 2022 року.
Але Україна не злякалась. Віроломний напад, навпаки, згуртував її людей. Навіть непримиренні політичні опоненти — Зеленський і Порошенко, нинішній і попередній Президенти — пліч-о-пліч стали на захист своєї країни. І народ це відчув — і ще згуртованіше став на боротьбу з окупантом. Відома всім українська приказка «Моя хата скраю» тепер зазвучала по-новому: «Моя хата скраю — першим ворога стрічаю». Вогнем! І б’ю, чавлю, палю цю загарбницьку кацапську гидоту!!! Ще й приспівую на мотив пісні «Києве мій»: «Як тебе не убити, Путіне злий…»
Кремлівський карлик думав, що його війська тут зустрічатимуть хлібом-сіллю і квітами, а їх зустрічали «коктейлями Молотова». «Бандерівським смузі»! Квітів цій гидоті-сволоті від українців (не малоросів чи хохлів) і на похороні не буде. Тому, як порадила окупанту одна українська жіночка в Генічеську на Херсонщині, — нехай краще покладе «сємушок» собі в кишеню, аби, коли уб’ють, проросли соняшниками…
Відома всім українська приказка «Моя хата скраю» тепер зазвучала по-новому: «Моя хата скраю — першим ворога стрічаю». Вогнем! І б’ю, чавлю, палю цю загарбницьку кацапську гидоту!!! Ще й приспівую на мотив пісні «Києве мій»: «Як тебе не убити, Путіне злий…»
Бо Україна сьогодні завдяки західним партнерам отримала зброю. Потужну зброю! Тому й утікає на всі боки путінська саранча, якщо вдасться вижити після американських «джавелінів» чи турецьких «байрактарів», випущених із рук українських вояків.
8 років тому ми захоплювалися Революцією Гідності, беззбройним Майданом, Герої якого тоді пішли під кулі і вирвали Україну з московського пекла. Тепер же вся Україна — озброєний Майдан. Так, нас можна вбити, розстріляти з ракет чи літаків, але нас неможливо завоювати. Завоювати наш дух. І Путін зі своєю понад стотисячною ордою має це запам’ятати: навіть ядерна зброя, якою він став погрожувати, коли отримав потужну відсіч, безсила проти нашого козацького волелюбного духу…
А ще я хочу поаплодувати своїм колегам. З 6-ї ранку 24 лютого 2022 року, через кілька хвилин після перших ракетних ударів по Луцькому військовому аеродрому, наш сайт volyn.com.ua почав інформувати про віроломство путінської орди. Коли завідувач інтернет-відділу Олег Криштоф мені телефонував, що приступаємо до активної роботи, у мить нашої розмови пролунали нові вибухи… І з цього часу Олег і Ко підносять інформаційні снаряди проти загарбника. Так, через кілька годин після вторгнення ми теж отримали удар від ворога, який зламав на деякий час сайт. «Значить, оцінили вплив volyn.com.ua», — сказали колеги і з подвоєною (та ні — потроєною!) енергією кинулися в бій проти кремлівської пропаганди цілодобово… Саме так — цілодобово! Причому встигають і кров здати, і виявити диверсантські «міточки», і провести нічне патрулювання в загоні тероборони.
…Пишу, а на вулиці лунає сигнал тривоги. Знаю, в цей час мої діти-школярики з мамою-вчителькою плетуть маскувальні сітки для армії — і знову перерветься їхня робота. «Ми настільки більше сплели б, якби не ті сигнали тривоги, коли треба спускатися в бомбосховище», — сумно скажуть.
А малеча колеги Сергія Хомінського придумала креативну забавку у тому ж сховищі: наклеїла плакат із рецептом «бандерівського смузі» («коктейлю Молотова») — і оголосила конкурс дитячого (і не тільки) малюнка (на фото). Ну блискуче ж! Сергій, до речі, сьогодні як офіцер запасу йде на службу в Збройні Сили України. Як нам у редакції не вистачатиме його публікацій з іскрометними заголовками, як ми триматимемо за нього кулаки!
…Переконаний, настане момент, коли ми знову на другій сторінці газети «Волинь» скажемо: «Доброго дня вам, люди!» Це буде день нашої перемоги над російським загарбником. Це буде день кончини Путіна. Цей «маленький сірий чоловічок, який накоїв чорної біди» не уявляв, на кого він напав. Бо не читав, певно, Василя Симоненка:
Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Ох і пульсує, і гуде нині, виконуючи заповіт Шевченка: «І вражою злою кров’ю волю окропіте…» Тож наша підтримка і слава українським воїнам-героям. І слава Україні! А Путіну — смерть! А ще, як бажають кремлівському упирю у нас на Волині: «Щоб кості твоєї матері із труни повилазили!»
1 березня 2022 року.
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь».
Читайте також у нас: «Ворогів у нашій формі легко вичислити за мовою».
