Саперу інженерно-саперного відділення окремого батальйону окремої 35-ї бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського Віталію Скакуну Президент Зеленський за лічені години присвоїв звання Героя України.
Віталій Скакун, аби затримати окупантів, підірвав міст разом із собою: нові подробиці (Відео)
Нам не треба буде вигадувати драматичні сюжети про цю війну. Бо після перемоги в ній нащадкам розповідатимуть історії, від яких стигнутиме кров, а серце переповнюватиме гордість. Одна із них — про Віталія Скакуна, 25-літнього морпіха з дивовижно добрим обличчям. Щоб зупинити окупанта у перші години після нападу, він замінував міст на Херсонщині, але від вибуху загинув. Місце його героїчного вчинку знайоме багатьом, хто їздив відпочивати на Азовське море
Генічеський район, що межує із Кримом, росіяни окупували у першу чергу, тож зараз над райцентром розвівається триколор. Хоча ще вчора це було райське місце на березі моря, куди на відпочинок приїздило багато західняків. Вони прибували поїздом на станцію Новоолексіївка і їхали звідти на Арабатську стрілку. Дорогою до неї і сталася ця історія.
— Це невеликий міст на дорозі до Генічеська, — розповіла мені подруга з Херсона. — Під ним вода виходить на поверхню, утворюючи велике болото. Якщо танк впаде в цю жижу, він з неї просто не вибереться. Для техніки це смерть. Тому наші військові вирішили знищити міст, щоб перепинити шлях танковій колоні. Віталій заклав вибухівку, але не встиг відійти, як пролунав вибух. Щоправда, він не зруйнував міст повністю. Але ворогу довелося зупинитися і витратити багато часу, щоб якось по ньому проїхати.
Він став одним із перших яскравих пазлів у загальній картині масового спротиву, якого росіяни від України не очікували.
Новину про героїчний вчинок матроса оперативно опублікувало Міністерство оборони України. «За словами побратимів, Віталій вийшов на зв’язок та повідомив про те, що підриває міст. Одразу ж пролунав вибух. Наш побратим загинув. Його мужній вчинок значно уповільнив просування ворога, що дало змогу підрозділу передислокуватись та організувати оборону».
— Віталик, дитино, як??? — жінка на тому кінці дроту не може стримати сліз. Це пані Оксана з Бережан на Тернопільщині — сусідка загиблого Віталія Скакуна. — Я його ще малим пам’ятаю, золота дитина. Родина дуже хороша, бабця тут, в Бережанах. Навіть не уявляю, що та бідна жінка має пережити. Дочка в Італії, мама Віталика. Зараз навіть страшно бабцю Марію зустріти. Як їй в очі глянути?
Хлопчині було 25. За словами сусідів, минулого року він підписав контракт із 35–ю бригадою. Тихим, щирим ріс Віталик. Батько, який недавно помер від важкої хвороби, раніше працював дільничним міліціонером, мати — заступником директора школи. Нещодавно мама поїхала до Італії на заробітки. Віталик мав старшу сестру. Був добрий на вдачу, ніколи ні з ким не мав жодних непорозумінь. «Не було такого, щоб ішов мимо і не привітався. Завжди приходив допомагати своїй бабусі… Шкода, що опав такий молодий цвіт. Шкода, що така страшна біда прийшла до нас в Україну», — кажуть про воїна місцеві жителі.
У ці дні в Бережанах тільки й говорять про свого героя. Місто готується провести його в останню дорогу. Командування морської піхоти представило морського піхотинця Віталія Скакуна до високої державної нагороди. Президент Володимир Зеленський невідкладно підписав указ про присвоєння йому звання Героя України. Аналізуючи сьогодні події минулого тижня, розумієш, що подвиг Віталія був глибоко символічним. Він став одним із перших яскравих пазлів у загальній картині масового спротиву, якого росіяни від України не очікували. Тож низький сердечний уклін батькам, що виховали такого сина–героя — мужнього патріота.
Читайте також: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Путін не перекреслить мій народ!».
