Сергій Рахманін – журналіст, публіцист, народний обранець чинного скликання Верховної Ради України.
Євангеліє від укра
Очікування було тривале й тривожне. Воно могло б нагадати джентльменові тривале й тривожне перебування в бомбосховищі. Але джентльмен не мав такого досвіду. І вже не мав шансу здобути цей досвід у майбутньому
Складний земний шлях джентльмена добіг кінця. Він терпляче чекав на свій вирок у неохайному підвалі, справді схожому на бомбосховище. Не лише зовні. Тут, як і там, тхнуло відчуттям смерті й віяло жагою до життя. До смороду страху домішувався аромат надії.
Прилетить чи не прилетить?
На височінь чи у прірву?
— Наступний…
Тісна й похмура кімната в торці коридору нагадувала бліндаж. Проте джентльмен не був завсідником бліндажів.
На підлозі сидів сивий старець у синьому хітоні. Глянувши на джентльмена, він неквапом погортав сторінки пухлої книги, обкладинка якої рясніла кривавими й чорнильними плямами, до яких налипла риб’яча луска. Віднайшовши потрібну сторінку, мовчки вказав на одні з трьох дверей, що вели з апостольського бліндажу.
Джентльмен опинився у великій білій залі, від стін якої линуло сяяння, — всі вони були завішані світлинами людей. Їхні очі випромінювали світло, чисте як правда, яскраве як свобода. Великі, крихітні, смарагдові, волошкові, усміхнені, зажурені. Тисячі й тисячі пар очей, назавжди заплющених на землі й навічно розкриті Небом.
— Ти лишишся тут, — у голосі старця одночасно бринів смуток і скреготав докір. — Ти не заслужив Неба Господа. Бо свого часу ти не закрив від сатани Небо для Людей.
— Ти лишишся тут, — у голосі старця одночасно бринів смуток і скреготав докір. — Ти не заслужив Неба Господа. Бо свого часу ти не закрив від сатани Небо для Людей.
— Я не міг, адже…
— У тебе буде вдосталь часу говорити з собою про це «адже». Ти думатимеш над цим вічно.
— Чому саме така кара?
— То не кара, це прощення. Ти не заслужив Неба, проте уникнув прірви. Адже вони, — старець провів рукою вздовж Стіни, — спокутували твій смертний гріх своїм життям.
Бо вони все одно перемогли.
Пам’ятай про це, коли дивитимешся в їхні очі…
Старець повільно вийшов, і двері за його спиною зникли.
Хутко, дивно й страшно.
Як зникає межа між миром і війною.
