Українська журналістка у Варшаві: Поляки, німці, італійці, шведи їдуть до українського кордону, аби допомогти

Журналістка та викладач Vistula University Олена Бабакова розповіла НВ про те, що відбувається на польсько-українському кордоні та як поляки поводяться з біженцями

— Як сприйняли поляки, польське керівництво та політики те, що відбувається в Україні? І що вони конкретно кажуть і роблять?

— Якщо ми говоримо про політичні відносини, то тут усе зрозуміло: Польща підтримує та підтримувала територіальну цілість України. Наразі Польща вже офіційно висловилася за початок процедури розгляду заявки України на вступ до Євросоюзу. Так що в цьому плані все зрозуміло, мені здається, і тут ніяких сюрпризів немає.

— А як реагують звичайні поляки? Що вони кажуть, що пишуть?

— Якщо згадаємо події 2013−2014 року, коли була Революція гідності, то тоді з кінця листопада до десь середини травня випуски новин та перші шпальти газет були про Україну. Зараз, мені здається, відбувається те саме, тільки ще помножене. Тобто суперечки, які були за останні роки, забуті. Якщо тільки хтось у соцмережах — якісь ультраправі політики — починають порушувати питання про історичну пам’ять, то швидко отримує по голові, причому навіть від більш поміркованих правих.

Варшавський Центр вивчення міграції Варшавського університету та неурядові організації десь із середини січня почали довбати уряд, насамперед МВС: що ви робитимете, якщо в Україні почнеться повномасштабний конфлікт. МВС робило загальні заяви і лише за 10 днів до російської агресії міністр дав воєводам завдання, щоб вони вже зв’язалися із самоврядуванням та попросив оцінити їхній житловий фонд. Мені здається, що до російського вторгнення навіть не всі самоврядування встигли відгукнутися, тобто відгукувалися якісь поодинокі, на кшталт Кракова, у якому говорили, що обладнали місця для біженців на стадіоні.

— А що зараз відбувається? Куди спрямовують українців, що перетнули кордон?

— Поляки в цьому плані схожі за темпераментом на українців: коли вже починається «дупа», вони починають швидко організовуватися. Сильний волонтерський рух саме у Польщі: сотні людей поїхали на український кордон своїми машинами когось забирати, везуть туди їжу, дитячий одяг.

— Поляки в цьому плані схожі за темпераментом на українців: коли вже починається «дупа», вони починають швидко організовуватися. Наразі ситуація виглядає так. Насамперед поїхали ті українці, у кого тут вже є якісь контакти — родина, близькі друзі. Друга історія — сильний волонтерський рух саме у Польщі: сотні людей поїхали на український кордон своїми машинами когось забирати, везуть туди їжу, дитячий одяг. Я знаю, що за день зібрали кілька десятків дитячих крісел для машин, щоби перевозити дітей. Це і діаспора, і поляки самі. До речі, німці приїжджають, італійці, іспанці, шведи. Я знаю, наприклад, що зараз із Перемишля можна безпосередньо виїхати бусиком до Мюнхена, до Мілана та Барселони.

Вздовж кордону є кілька центрів, які створило місцеве самоврядування. І ідея була спочатку така, що ось у ці центри можуть звертатися ті, хто приїхав у чисте поле, у кого ні сім'ї, ні друзів. І там якраз можна буде отримувати базову інформацію. Але ситуація така. Ти добу їхав в Україні, потім ще добу стояв на кордоні і зараз ти ще стоятимеш у якійсь черзі до намету, де тобі розповідатимуть, які у вас є варіанти для поселення.

— А що після намету?

— Насправді найскладніше — це проїхати Україною та дочекатися у цій черзі на кордоні. Як тільки ти потрапив на КПП — випускають усіх: на прострочених документах, без вклеєних фотографій, не зрозуміло, які документи тощо. На польській стороні беруть усіх: внутрішній паспорт, прострочений внутрішній паспорт, пластиковий і т.д. Печатки навіть не всім ставлять — настільки швидко вже пішло це обслуговування.

І тепер так: чи тебе знайомі одразу забирають із кордону та везуть десь поспати, відпочити. Або ти йдеш у цей центр: тобі знаходять на місці волонтера, який знаходить машину та везе до когось з місцевих.

Але є, наприклад, готелі, спортивні спільноти, які свої зали переробили під місце ночівлі. Не кажучи про те, що сам вокзал у Перемишлі — це зараз як один великий центр для біженців: там сплять люди, які тільки приїхали і потім мають їхати далі.

Ми вже бачили вчора, що було рішення Європарламенту: всі українці, хто в'їжджає до ЄС, мають право прибувати на території будь-якої держави ЄС до 3 років з правом на роботу, соціальну допомогу та безкоштовне медобслуговування.

Польща ще збирається якісь свої законодавчі «плюшки» вводити. Наразі йдуть дві дискусії одночасно. Перша: чи можуть ці люди працювати? Якщо ми бачимо українську міграцію 2014−2021 року, 99% українців тут працюють чи навчаються. Вони не суб'єкти соціальної допомоги.

Інша річ, що зараз приїхали мами із купою маленьких дітей. Я не впевнена, що ці жінки мають фізичні та психологічні сили одразу влаштовуватися на роботу. Плюс на польському ринку праці бовтається десь 200 чи 150 тис. вакансій, — але це промисловість, наприклад, фабрика.

Друга дискусія: волонтерство — це добре, люди беруть собі ночувати українців, але довго це не може продовжуватися. І в якусь мить має включитися держава. Неофіційно я знаю від знайомих, які беруть участь у консультаціях над законопроектом, що держава має велике бажання перекинути це на самоврядування. Самоврядування пищить, тому що у них просто у самих коштів немає. У Польщі нещодавно пройшла податкова реформа, і це фінансування самоврядування й так обмежило.

— Біженці на вулицях не лишаються?

— Ні. Навіть ті, хто приїжджає на вокзал Варшава західна — це такий найбільший автобусний вокзал польської столиці. Там є одразу кілька волонтерських пунктів, там чергує купа людей. Біженців намагаються розподілити, поселити, нагодувати, обігріти.

Мені здається, що ситуація, яка не така радісна, — це іноземці, які їдуть з України. І тут є дві історії. Одна — це громадяни не європейських держав. По Польщі йде хвиля російської дезінформації про те, що це ніякі не українські студенти, а ті біженці, яких завіз Лукашенко і зараз перекинув в Україну. Зараз система трохи налагодилася. Включилися неурядові організації, включилися волонтери, — цим людям також допомагають.

— А скільки приблизно українців у Польщі?

— Є інформація щодо тих українців, хто перетнув кордон. На вчора це вже 1 мільйон 40 тисяч. З них більше 500 тис. — це у Польщі. Тобто десь у районі 55% поїхало через Польщу. Але з моїх знайомих більшість у Польщі не лишилась. Вони поїхали до якихось інших друзів далі - до Німеччини, Італії, Іспанії, Норвегії тощо. Хто останніми днями їздив поїздом Варшава-Берлін, то кажуть, що там одні українці. Тим більше, що європейська залізниця зробила українцям безкоштовний проїзд.

Читайте також:Міноборони РФ наказало знищувати тіла своїх загиблих в Україні (документ)