Такі хлопці — справжні патріоти, готові за будь–яких обставин захищати рідну землю.
Після реабілітації капітан, який втратив обидві ноги, командує ротою
Під час одного з ранкових шикувань командир бригади імені гетьмана Івана Виговського полковник Дмитро Кащенко оголосив наказ про присвоєння Руслану Макогону (на фото) чергового звання — капітан. Стрій військових вибухнув оплесками і схвальними вигуками. Так Руслан Макогон після важкого поранення і тривалої реабілітації знову повернувся на своє місце командира інженерно–саперної роти
26 лютого минулого року старший лейтенант 58–ї ОМПБр Макогон Руслан Миколайович підірвався на вибуховому пристрої в зоні ООС і залишився без нижніх кінцівок. Він втратив обидві ноги — ампутацію довелося зробити нижче колін. Реабілітація та відновлення тривали майже вісім місяців.
Спочатку Руслан лікувався в Харківському військово–медичному клінічному центрі Північного регіону, інших медичних закладах. Пізніше — в Ірпінському шпиталі. Багато міркував про те, як жити далі, але думка про подальшу службу ніколи не залишала. Тому рішення про повернення на війну було твердим. Ось що розповів про це сам капітан:
— Не пригадую, щоб я зневірився. Неприємними були моменти болючих відчуттів, але розпачу чи відчаю не було. Просто чекав, коли знову стану на ноги. На початку треба було звикати до протезів. Сидіти в них, надягати хоча б на кілька годин на день.
Протези, каже молодий офіцер, якісні, їх виготовило Київське протезне підприємство «Без обмежень». Коли він через деякий час до них звик, потихеньку почав підніматися з допомогою інструктора. Потім — на милицях, пізніше — з однією милицею, і так потроху розходився на довші відстані.
Не пригадую, щоб я зневірився. Неприємними були моменти болючих відчуттів, але розпачу чи відчаю не було.
— Тепер можу спокійно пройти три кілометри…. Підлеглі мене зустріли радісно. Було відчуття, що нікуди й не їхав. Командувач дозволив залишитись на своїй посаді, — не без задоволення каже Руслан.
На запитання, що б хотів порадити бійцям, які можуть потрапити в подібну ситуацію, відповідає без жодних вагань:
— Насамперед просто не падати духом. Збиратися з силами й примушувати себе багато тренуватись. Чим більше займаєшся, тим легше потім буде жити, пересуватись. Нині я спокійно керую машиною, — зазначає. — Звичайно, є й такі, що замикаються в собі, зазвичай, це старші люди. А ті, хто молодший, якось простіше усе переносять.
Руслан Макогон пригадав, як у палаті Київського госпіталю були поранені хлопці — троє з ампутаціями, один весь поламаний, в іншого — п’ятки роздроблені — на КамАЗі підірвався на протитанковій міні. В Ірпінському госпіталі теж всі ампутанти лікувалися. Подружилися, бо добре розуміли один одного, спілкуються досі.
Один з них, у якого були поламані ноги, вже у строю, зараз у зону ООС повинен вирушати. Інший, з високою проблемною ампутацією, у Німеччину виїжджатиме, йому робитимуть там протез. Ще один поки що вдома, проходив комісію. Але теж хоче повернутися в стрій. Такі хлопці — справжні патріоти, готові за будь–яких обставин захищати рідну землю.
Роксолана ВИШНЕВИЧ.
За матеріалами сайту АрміяInform.com.ua.
Читайте також у нас: «Як волинський козак взяв у полон москальського десантника».
