І наші діти – діти війни...
«Мам, а яка в нас війна?» Авторська колонка мами 4 дітей
–Тож Росія уже залізла на нашу землю! У нас вже ж була вона, – 5–річний син торкається пальчиком на дитячій карті України місця, де розташована Донеччина, й ніяк не може зрозуміти, що буває війна на війні
У нього зараз так багато питань «про це», і як же мені шкода, що моя дитина змушена думати про страшне. Та знаю, що ні за яких обставин не повинна передавати йому свої біль, тривогу й хвилювання.
Мій Ромашик знає, що у нас сильна армія, що багато українців, хоч і є представниками мирних професій, працюють у Територіальній обороні, будують укріплення і багато хто волонтерить, як може. Він розуміє, що повітряна тривога — це серйозно й після першої сирени ми разом дружно й спокійно виконуємо спеціальні правила. Бо так роблять, коли в твоїй країні війна. Мій син має бути упевненим: він у безпеці, сім’я його любить і захистить…
При тому удома ми майже не дивимося телевізор, бо він стоїть у вітальні, де бавиться малий. Читаємо новини з інтернету, матеріали з моєї «Волині» та дивимося ноутбук або з притишеним звуком, або в навушниках. Таким маленьким, дітлахам початкових класів та й рівня середньої школи не треба знати усе: їхня психіка ще формується, вони дуже ранимі, і їх треба берегти від жахливих новин, особливо від відео. (Пишу це і думаю, що таке, як витворяють путінські зайди в нашій країні, травмує й нормальну дорослу людину. Тож старайтеся більше слухати, аніж дивитися! Нам треба бути в нормі, щоб допомагати собі й армії).
Я читала рекомендації Світлани Ройз, психотерапевтки з Києва, яка каже, що зараз ігор в телефонах і мультиків варто дозволяти більше, аніж зазвичай: віртуальний світ сьогодні добріший, аніж реальний…
Я читала рекомендації Світлани Ройз, психотерапевтки з Києва, яка каже, що зараз ігор в телефонах і мультиків варто дозволяти більше, аніж зазвичай: віртуальний світ сьогодні добріший, аніж реальний…
У моїй сім’ї ми стали більше обійматися і сидіти поряд. З найменшеньким ми, як і раніше, читаємо вечірні казки. Зараз на столику у спальні в нас лежить «Бухтик з тихого затону» Володимира Рутківського. Тож надзусиллям щовечора я відкладаю телефон з телеграм-каналом «Української правди» і читаю про водяника. Виявилося, що казка є гарною терапією й для мене, хай тимчасовою…
За собою помічаю, що мимоволі частіше хочеться підвищувати голос (людина ж не залізна!). Тому стараюся у такі моменти відходити подалі (на кухню), а як не встигаю опанувати себе — обіймаю… А ще — незважаючи на тренд з російським кораблем — ми не лаємося. Знаю, що деякі мами дозволили своїм дітям вживати «путін–хуйло». Це направду допомагає скинути агресію. Якщо діти її мають — нехай малюють, грають у війну… Вони заслуговують найкращої долі й наймилозвучнішої мови у світі.
Тримаймося, дорогі батьки, бабусі й дідусі! Будьмо уважними одне до одного до перемоги й далі!
Оксана КОВАЛЕНКО, редакторка відділу освіти і культури газети «Волинь-нова».
Читайте також у нас: «У Росії звільнили 8 генералів, бо вони не виконали завдання в Україні».
