Ядерний шантаж. Якою може бути третя фаза війни?
Громадський активіст та викладач Валерій Пекар разом із колегами Михайлом Вінницьким та Андрієм Длігачем спробували проаналізувати, що буде робити путін, коли російська армія зазнаватиме нових поразок, а його ресурси наблизяться до вичерпання
Колись про це знімуть епічне кіно.
Початковою стратегією путіна був бліцкриг: коротка переможна війна з використанням мобільних наземних сил для захоплення великих міст, повалення української влади та встановлення проросійського маріонеткового режиму. Завдяки героїзму Збройних сил України та стійкості всього українського суспільства, путінський Blitzkrieg перетворився на Blitzfail.
Друга фаза війни базується на традиційній для Росії стратегії випаленої землі, яка була успішно застосована російською армією в Чечні та Сирії. Мета – вбити якомога більше мирних жителів і знищити якомога більше цивільної інфраструктури, щоб змусити Україну капітулювати. Російська армія завдає ракетних, артилерійських та авіаударів по житлових районах, намагаючись також влучити в об'єкти культурної спадщини, розстрілює цивільних з дітьми у «зелених коридорах» на виходах з міст. Порушення правил війни та міжнародних конвенцій не є випадковістю – це частина загальної стратегії російських сил. Ми певні, що після перемоги перед судом постануть всі воєнні злочинці – і ті, хто віддавав злочинні накази, і ті, хто їх виконував, знаючи про власну відповідальність.
Друга фаза війни рано чи пізно буде вичерпана: ресурси для тотальної війни, навіть неозорі радянські запаси бомб і ракет, у путіна не безмежні. Нове виробництво потребує часу, ще більше часу потребує переведення всієї країни на воєнні рейки, а комплектуючі неможливо імпортувати. Так само й російські військові з'єднання, що зайшли в Україну, не можуть триматися довго. Перша фаза війни довела неспроможність агресора організувати власну логістику. Зараз вже бачимо масові сцени мародерства з боку російських солдатів, які опинилися на чужій території голодні, спраглі, бідні. Початково на сценарій довготривалого перебування армії поза межами доступу до постачання ніхто в РФ не розраховував.
Тривала позиційна війна неможлива: у російських військ немає ні широких фронтів, ні матеріально-технічного забезпечення, ні резервів. Путін неминуче розпочне третю фазу війни: ядерний шантаж Європи.
Путін заявив, що не зупинить війну, поки Україна не капітулює. Але очевидно, що Україна не капітулює. З 24 лютого Збройні сили України здобувають одну локальну перемогу за іншою, знищуючи окупантів. Перехід до теперішньої стратегії масового вбивства цивільного населення не спонукав (і не спонукатиме) ні керівництво України, ні армію чи суспільство до капітуляції. Це лише мотивує робити більше для захисту України, і ми бачимо щодня вражаючі приклади як військового, так і цивільного героїзму.
Що ж тоді буде далі? Як тоді трансформуватиметься стратегія Путіна?
Тривала позиційна війна неможлива: у російських військ немає ні широких фронтів, ні матеріально-технічного забезпечення, ні резервів. Путін неминуче розпочне третю фазу війни: ядерний шантаж Європи.
Російські війська захопили спочатку Чорнобильську АЕС, а потім найбільшу в Європі атомну електростанцію в Енергодарі. (Щодо останньої важливо відзначити, що Запорізька АЕС була захоплена кадировцями; існують сумніви, що ці сили безпосередньо підпорядковані командуванню російської армії). Одразу після цих атак державні медіа РФ були переповнені фейковими історіями про те, як Україна нібито зберегла свій ядерний потенціал. Російське суспільство явно готують до ядерної ескалації в Україні.
Ця ситуація відкриває нову сторінку в українській воєнній епопеї. Путін та/або Кадиров можуть використати ядерний шантаж, щоб отримати поступки від Європи, пов'язані не лише з Україною. Ідея путіна полягає в тому, щоб змусити НАТО відступити від Східної Європи, відновивши зону впливу Сталіна. Якщо ви вважаєте це неможливим, будь ласка, подумайте про те, що ви вважали неможливим лише два тижні тому.
Ядерний шантаж може виглядати як загроза, пов'язана з ядерними електростанціями: дуже зручно інспірувати «аварію», що буде представлена російському суспільству як спричинена самими українцями, які готувалися застосувати ядерну зброю проти Росії. Або ж російські солдати, які окупували одну з українських атомних електростанцій, можуть знайти «докази» передбачуваної ядерної програми та використати це як виправдання для подальших бомбардувань. Або ж ядерний шантаж можливий у вигляді безпосередньої погрози ядерного удару по одному з українських або навіть європейських міст – як помста за надання військової допомоги.
Якою ж може бути ця третя фаза війни?
Захід може протистояти тиску путіна, безпосередньо вступити в боротьбу з російськими військами і таким чином занурити світ у третю світову війну. Але ядерна війна – це знищення людства. Саме тому й не варто розглядати цей сценарій, а тим більше боятися його. Технічно для організації пуску ракет потрібно мати генералів та офіцерів-самовбивць по всьому ланцюжку виконання наказів (у це важко повірити) та ідеальний технічний стан озброєння (що не підтверджується практикою поточної війни).
Сценарій ядерного вибуху на АЕС можливий, але не катастрофічний, і це не світова війна.
Цим сценаріям треба запобігти, але боятися їх не треба. Слід розуміти, що погрози ядерною війною – це шантаж, насправді досить порожній, адже реалізація погрози суперечить інтересам усіх. Тому існує ймовірність, що спроба ядерного шантажу може обернутися крахом режиму путіна. Україна в такому разі отримає не лише закрите небо, а ще й безпосередню допомогу у нейтралізації очевидної загрози світовому порядку, якою буде визнана Росія.
Але більш вірогідна альтернатива – Захід може погодитися на шантаж путіна та почати тиск на Україну, примушуючи до капітуляції. Такий перебіг подій спричинить повне руйнування всієї міжнародної системи безпеки і врешті призведе до використання ядерної загрози іншими. І тоді настане справжня катастрофа. По-перше, якщо ядерний шантаж вдасться, путін на цьому не зупиниться й вимагатиме більшого: наприклад, країн Балтії. По-друге, якщо російський ядерний шантаж вдасться й залишиться непокараним, інші країни почнуть наслідувати цей приклад. Скриньку Пандори буде відкрито безповоротно. По-третє, можна буде забути про політику нерозповсюдження ядерної зброї, якщо ядерна країна може шантажом домогтися чого завгодно від неядерної.
Міжнародне співтовариство має лише один шанс оминути надзвичайно неприємну і небезпечну для світу «гри в рулетку» з путіним: воно має створити умови, за яких ядерний шантаж в принципі неможливий.
