Екіпаж танка Віталія Сапила знищив три десятки одиниць російської техніки

Віталій Сапило родом із села Сокільники, що неподалік Львова. Змалку займався спортом, подавав надії у футболі. В дитячі роки його тренував односельчанин, герой Небесної сотні Андрій Дигдалович. Згодом хлопець займався у дитячому футбольному клубі «Карпати». Там його помітили, запрошували у донецький «Шахтар», але Віталій відмовився, бо хотів бути військовим. У 2017-му вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчався на факультеті бойового застосування військ.

— Це був дуже хороший курсант, виконавчий, дисциплінований, ніколи не відмовляв товаришам, хотів усім допомогти. Ми часто грали у футбол, який він дуже любив. Віталій закінчив академію торік і був призначений в одну з механізованих бригад на посаду командира танкового взводу, — ​розповів командир роти старший лейтенант Святослав Стельмах.

На полі бою нашим танкістам немає рівних, хоч хлопці в основному надто молоді.

Війна застала Віталія на Київщині. Йому був лише 21, але він із побратимами сміливо вступив у бій з окупантами. Біля столиці екіпаж офіцера-танкіста знешкодив три десятки одиниць техніки ворога. Але потім у танк, яким керував лейтенант Сапило, цілеспрямовано влучила російська ракета. Від вибуху загинуло двоє українських бійців, один із них — ​Віталій.

— На полі бою нашим танкістам немає рівних, хоч хлопці в основному надто молоді. Тому ворог застосував авіацію. Після авіанальоту було пряме попадання й мій онук отримав поранення, не сумісне з життям. Наш хлопчик віддав найдорожче, що мав, — ​життя! Він — ​Герой! А Герої не вмирають! — ​тамує сльози дідусь бійця Микола Сапило.

Останні дні лютого рідне село Віталія було в жалобі. Хоронили його всі Сокільники. Попрощатися із загиблим прийшли сотні земляків. В останню путь Героя України провели з військовим оркестром. Біля будинку, де він мешкав, люди запалили лампадки. Стояли вони також уздовж усієї дороги, якою везли на кладовище українського бійця. «Дитинко, Царство тобі Небесне. Земля пухом, Герою. Серце розривається від розпачу. Біль нестерпний. Господи, припини цю бійню», — ​плакали люди і низько кланялися родині, яка віддала Україні найдорожче, — ​свого сина.

Марія ТОМЧУК.

Читайте також у нас: «Телеведуча з України, яка давно підтримувала путіна, покаялася «на колінах»​».