Його дід – військовий, батько – військовий, тесть – військовий, і двоє синів – військові!

 Україна ніколи й нікому не буде належати, окрім українців. І доказом тому є люди, які голіруч зупиняють танки й без жодного страху дають відсіч оркам у повній амуніції. Так було з першого дня російського вторгнення і так буде аж до перемоги, бо нашим громадянам є на кого рівнятися.

Українські військові стали для своєї держави символом мужності, незламності та надлюдської сили волі. Завдяки їхній невтомності та патріотизму сьогодні пишеться новітня історія України, де, ми віримо, не буде місця поразкам. І в цій історії вже є ті, хто удостоєний перших нагород. Зокрема, звання «Герой України» отримав командувач морської піхоти генерал–лейтенант Юрій Содоль. Він у боях за Волноваху вивів людей з–під удару ворога та організував успішний контрнаступ. Наразі обороняє Маріуполь.

Від курсанта-артилериста — до генерала-морпіха

Народився Юрій Содоль у Чугуєві на Харківщині у родині військового. У 1988 році він вступив до Сумського вищого артилерійського командного училища. Бо батько — артилерист, дід — артилерист, тесть — артилерист. Після вишу — служба на Дніпропетровщині в артилерійському полку.

З часом Юрія Івановича підвищили, призначили начальником штабу артилерійської бригади. Рік потому почався плавний перехід з артилерії у десантні війська, яким Содоль присвятив левову частку своєї служби у війську. У 2003 році він став командиром бригадної артилерійської групи у 25–й окремій повітрянодесантній бригаді ЗСУ.

Про бойові дії на Донбасі, участь у них десантника Содоля та вдалі військові операції говорить те, що його бригада стояла у 17 містах Східної України разом з іншими підрозділами, вибивши незаконні збройні формування.

З 2007–го по 2015–й — командир 25–ї окремої повітрянодесантної бригади. На цій посаді брав участь в антитерористичній операції. У січні 2015 року Юрія Содоля призначили першим заступником командувача Десантно–штурмових військ. А 23 серпня 2015–го йому присвоїли звання «генерал–лейтенант».

За плечима – не один бій із московитами

Про бойові дії на Донбасі, участь у них десантника Содоля та вдалі військові операції говорить те, що його бригада стояла у 17 містах Східної України разом з іншими підрозділами, вибивши незаконні збройні формування. Тож за плечима українського героя не один бій із московитами.

Упродовж 2015 року в Житомирі Юрій Содоль був 59 діб із 365, решта — в АТО, виконуючи бойові завдання. Зокрема — пекельний Донецький аеропорт, забезпечення та вихід 128–ї бригади тощо.

Юрій Содоль за час служби має чимало відомчих та державних нагород. Серед них — орден «За мужність» ІІІ ступеня та орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

 Не кабінетний працівник, а справжній командир

Після призначення командувачем морської піхоти для здобуття берета морського піхотинця нарівні з іншими Юрій Содоль подолав смугу перешкод. Військовий вкотре довів і собі, і своїм підлеглим, що він — не кабінетний працівник, а справжній командир.

До слова, у Юрія Івановича двоє синів, які також обрали для себе шлях батька й стали військовими.

Для наших морпіхів генерал–лейтенант Юрій Содоль є тим, за ким вони без жодних вагань підуть у найлютіший бій, бо знають, що зі своїм командиром вони боротимуться пліч-о-пліч.

Зі щоденника Юрія СОДОЛЯ

•  «Кожен солдат мріє стати генералом. Мій покійний батько — Іван Содоль — дуже хотів, щоб я став генералом. Бо в нього свого часу не склалося мати це звання. Він уболівав за мене. Батько також військовий, який був та залишається для мене авторитетом на все життя. Він багато чому навчив: і у військовому, і в сімейному житті».
•  «Коли я потрапив у десантні війська вже у зрілому віці, дружина каже: «Що, другу молодість переживаєш?» Я їй: «А чом би й ні?» Коли командир перший ступає із літака в безодню, стрибаючи із парашутом, та робить все пліч-о-пліч із військовими — то у підлеглих потім відповідне ставлення до цього командира. І це класно…
• Небо не ділить на полковника, майора, сержанта, солдата. Кажуть: стрибай. Вистрибнув. Лечу і думаю: коли ж він розкриється? Три секунди пройшло — розкрився, нормальок, живемо далі».
•  «Перед посвятою в морські піхотинці, треба за традицією пройти 8,5 кілометра смуги перешкод у повному спорядженні: бронежилет, шолом, саперна лопатка, протигаз, зброя. Одна із перших перешкод на смузі — у воді, тож весь подальший шлях мусиш долати мокрим. Якщо хочеш отримати берет. Одне з останніх випробувань — штурмувати гору та винести на неї прапор морської піхоти.
• Ми піднялися — а на горі вісім підготовлених свіжих морпіхів підкачаних, там на нас чекала бійка. В деяких тих хлопців біцепси, як у мене — нога. Після третього удару зрозумів, що треба давати здачі. Розбили мені носа, набили бланш — нормально. Дмитро Євгенійович, мій нинішній заступник, вручив мені берет — все просто та прозаїчно. Всі проходять крізь це».
•  «Я хочу бачити лише мотивованих людей у морській піхоті, бо головне — це люди. Весь особовий склад пишається можливістю служити в цьому роді військ. Випадкові люди тут не затримуються, тому що треба бути фанатиком цієї справи…
• Мені дуже до душі структура морської піхоти інших країн світу, зокрема США. Тому в мене є амбітний план: створити із морської піхоти України нехай маленький, але аналог американської. Аби вона була боєздатною, функціональною, готовою до бою та дій миттєво. От якщо у нас буде така морська піхота — тоді й можна йти на пенсію спокійно».
•  «Дуже люблю дружину, вона в мене дуже відчайдушна жінка, донька офіцера. Погодилася вийти за мене на десятий день після знайомства. Двоє наших синів також стали військовими. Молодший син — 186 см зросту, старший — 184 см, я — 182, нижчий за них… Так що з такими козаками маємо захистити Україну».

Наталія ЗАДВЕРНЯК, кореспондент АрміяInform.

Читайте також у нас: «Волинянин Семен на трофейному російському танку лушпашить ворога! (Відео)».

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.