Джошуа радий, що він українець.
«Татко» пив за упокій його душі, а доля вже стелила малюкові дорогу до Америки
У деяких людей життя складається так, що можна писати величезний роман про боротьбу добра й зла, про волю випадку і вибір ближнього. Так про себе може сказати юнак, народжений в українському Луганську, а вихований в американській родині за океаном
«Якщо відмовишся від дитини, буду допомагати»
Не можна сказати, що, коли він народився, його ніхто не хотів і не любив. Мама Лариса, у якої пологи почалися передчасно, благала лікарів рятувати не її — дитину. А потім, коли рідні включно з її матір’ю вимагали, щоб дитину лишила в пологовому, затялася, що ліпше помре, але від хлопчика не відмовиться. Відмовилася від їжі. У цей же час батько дитини пив з друзями за упокій сина. Дружині передав два яблука й записку, що грошей нема й чекає її вдома одну: «Якщо відмовишся від дитини, буду допомагати, ні – кину». Мама породіллі теж заявила, що вони надто бідні, щоб ростити двох дітей. Надворі 1998 рік, у розпалі безробіття, інфляція, а в Лариси був хлопчик від попереднього цивільного шлюбу. Тоді з того світу її витягнув саме старший син. Хлопчикові йшов сьомий рік, вдома йому розповіли, що його мама вирішила померти, а тоді привели в лікарню. Женя взявся слізно благати маму, щоб жила. Лариса завжди пам’ятатиме, як тяжко їй далася відмова від немовляти.
…Минуть роки — і на порозі її оселі стане гарний білявий юнак із неукраїнським ім’ям Джошуа. Її син, якого довгі роки мала щастя пригортати до грудей зовсім інша жінка з далекої Америки. Неймовірно, але саме чужинка з чоловіком взялася шукати рідних хлопчика з України. Хотіла, щоб її дитина знала про своє коріння, а ще дуже прагнула подякувати за своє щастя материнства.
Нові батьки назвали малого даром Божим
Камілла з чоловіком Джеффом вперше обійняли свого Джошуа, який ще тоді звався Сергійком, у Будинку маляти на Луганщині. Чомусь прикипіли поглядами й серцем до трирічного хлопчика, який один серед усіх не бігав і не грався, а сидів з опущеною головою. У три роки малий ще не ходив, не говорив і був дуже млявим. В Америку малюк летів уже з новим ім’ям: Джошуа Натан. Джошуа означало Господь–Спаситель, а Натан – дар Божий. Йому надзвичайно пощастило — цього разу він потрапив у сім’ю, готову любити. Швидко з’ясувалося, що його стан не був пов’язаний із хворобою: дитина просто була дуже занедбаною… Минуло сім років, і батьки Джошуа усиновили ще чотирьох діток із Росії. А на десятиліття подарували йому й собі незабутню зустріч.
«Привіт, мамо. Я люблю тебе!»
«Всі ці роки, — ділилася з журналістами Камілла, — я думала: «А раптом мати Сергія–Джошуа страждає? Але ж ми можемо розшукати її в Україні. І розповісти, який чудовий у неї росте син. Точніше, в нас».
Чоловік, якого найняли американці, зумів розшукати Ларису. На той час вона змінювала одну за одною роботу, намагаюсь знайти більший заробіток, її син працював і навчався у вечірній школі. (Жили самі, бо той, хто заживо хоронив рідного сина, остаточно спився). Звісно, Лариса несказанно зраділа, почувши, що в її покинутої дитини все добре, що вона живе в люблячій і заможній родині. Сам Джошуа, якому уже 23 роки, згадує ту зустріч так:
— Мама Лариса чекала нас на вокзалі в Луганську. Ми з батьками вийшли з поїзда, обнялися, і я сказав: «Привіт, мамо. Я люблю тебе!» І вона відповіла: «Я люблю тебе, Джошуа!»
В Америку Сергійко летів уже з новим ім’ям: Джошуа Натан. Джошуа означало Господь–Спаситель, а Натан – дар Божий.
З татом поспілкуватися не вдалося: він був надто п’яним, аби зрозуміти, що відбувається.
Пізніше Лариса отримала лист від жінки, яка ростить її сина. Мудра й добросердна американка благала українку пробачити собі свій же вчинок: «Твоя жертва винагороджена благодаттю. Ти зробила нас такими щасливими! Твій вибір зробив щасливими багато сімей. Слідом за нами 13 сімей з нашого містечка прийняли рішення усиновити дітей з України. Тринадцять! Як багато. Дякую, дякую, дякую!».
А що Джошуа? Він дякує долі за все, що має: передусім за батьків, які змінили хід його життя. Він радіє із того, що дізнався про своє істинне коріння… Подейкують, що історія Сергійка–Джошуа може стати сюжетом художнього фільму, адже наповнена карколомними, достатньо драматичними та повчальними моментами.
Софія ГАВРИЛЮК.
За матеріалами fakty.ua.
Читайте також у нас: «З однією ногою і однією рукою воював за Україну. Рашисти цього не пробачили – розстріляли».
