Таким гарним, життєрадісним Костянтин Мрочко запам’ятається назавжди.
Волинянин Костянтин покинув заробітки в Ізраїлі, щоб навіки стати Героєм з героїв
Танкіст із Благодатного власним життям захистив Незалежність
Указом Президента Володимира Зеленського звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» присвоєно військовослужбовцю з Нововолинської ТГ Костянтину Васильовичу Мрочку
38-річний солдат загинув у селі Макарів Київської області під час боротьби з російськими окупантами. Служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.
Костянтин потрапив у першу хвилю мобілізації ще в 2014-му. Був танкістом-навідником у першому батальйоні 51-ї бригади. Після розформування підрозділу залишився служити в новоствореній 14-й бригаді.
Костянтин Мрочко став відомим завдяки тому, що воював під Дебальцевим у танковому екіпажі уродженця Старовижівщини Миколи Тишика. Про нього в липні 2015 року писала газета «Волинь». Тоді багато ЗМІ повідомляли, як Микола зумів підбити три російські танки, а один навіть притягти в розташування наших військ. А згодом разом із Костею та лучанином Романом Ляшком вони практично під носом у сепаратистів «прорубали» дорогу через мінне поле, вивівши таким чином з-під обстрілу чимало наших вояків.
Костянтин Мрочко став відомим завдяки тому, що воював під Дебальцевим у танковому екіпажі уродженця Старовижівщини Миколи Тишика.
Тоді, майже сім літ тому, під час зустрічі в редакції Костя був небагатослівний. Однак не стримував емоцій, розповідаючи саме про цей небезпечний випадок. Каже: добре знали, що йшли на ризик. Але інакше не могли, адже всі хлопці надіялися на них: тільки під захистом броні вони могли вийти з-під обстрілу…
Строкову службу Костянтин проходив у 2003-му в танкових військах, у Володимир-Волинській механізованій бригаді. Не думав, що більш як через 10 років доведеться знову взяти до рук зброю. І аж ніяк не сподівався, що ще через деякий час доведеться боронити Україну від оскаженілих «сусідів».
Костянтин Мрочко героїчно пройшов бої під Іловайськом у складі 51-ї бригади. Під час другого відрядження у зону бойових дій чергував на блокпостах біля Донецька, Мар’їнки. Коли потрапив утретє в «гарячу точку» — пристрілював військову зброю, «дотягував» танки на Чугуївському полігоні Харківщини у складі 14-ї бригади. Пізніше почалися бойові завдання, пов’язані з контрнаступами, утриманням позицій, відбиттям атак, прикриттям відходу тощо.
Не можна було не помітити, як хвиля радості накочувалася на Костянтина, коли згадував своїх однополчан, їхню зустріч у селі Седлище Старовижівського району, на малій батьківщині Миколи Тишика. Костянтин Мрочко із двома своїми однополчанами — Романом Ляшком та Юрієм Цепухом долучилися до спільної молитви, яка щороку виголошується священниками біля тамтешнього святого джерела. Він тоді з великою повагою відгукувався про своїх командирів — комбата, його заступників, котрі власним прикладом демонстрували, як слід діяти в тих чи інших непростих умовах.
Під час відвертої розмови Костя, розповідаючи про тамтешню обстановку, говорив, що людей на Донбасі можна розділити на дві групи: хто за Україну і хто — проти. Виявилося, це справді так.
Недовго наш земляк втішався мирним життям. Коли росія віроломно напала на Україну, він повернувся з Ізраїлю, де був на заробітках, і пішов у рідний підрозділ танкістом захищати рідну землю.
Нововолинський волонтер Валерій Курстак з великою теплотою відгукується про свого земляка. Зазначає, що вважав його своїм фронтовим похресником, відзначав його благородство і відповідальність. Йому не судилося дожити до Дня Перемоги, який неодмінно настане. Однак ім’я героя Костянтина Мрочка навічно вписане в золоту книгу Пам’яті. Герої не вмирають!
В боях за Україну загинули мужні сини Волині:
Костянтин Мрочко — солдат із села Благодатне Нововолинської міської ради. Указом Президента йому присвоєно звання Герой України посмертно.
Павло Усов — офіцер родом із селища Стара Вижівка;
Віталій Пархомук — старший солдат родом із Заболоття, що на Ратнівщині. Указом Президента України йому посмертно присвоєно звання Героя України;
Роман Ковалишин– боєць із села Підбереззя, що на Горохівщині.
Артем Агиазарян — солдат із міста Володимир;
Вадим Гринюк та Іван Кошіль — лучани, які загинули внаслідок обстрілу Луцького аеродрому;
Олег Свинчук — танкіст із села Бережці на Любомльщині, якому посмертно присвоєно звання Героя України;
Михайло Приступа – матрос морської піхоти, житель села Милуші Луцького району;
Олександр Куц — житель села Поступель, що на Ратнівщині;
Микола Цюрик — військовослужбовець із міста Камінь-Каширський.
Роман Марценюк – військовий із Нововолинська.
Читайте також у нас: «Волинянин Семен на трофейному російському танку лушпашить ворога! (Відео)».
