З однією ногою і однією рукою воював за Україну. Рашисти цього не пробачили – розстріляли

Він мав інвалідність першої групи – ​внаслідок травми на металовиробництві майже 20 літ тому втратив праву руку і ліву ногу.

Від початку російсько-української війни у 2014 році допомагав українським добровольцям: своїм автомобілем возив їм харчі, а часом і доставляв бійців на позиції. Разом із дружиною потрапив до рук «ополчєнців», 98 днів провів у полоні.

Після визволення заснував власний бізнес – ​«Сири Санича», яким займався спочатку на Житомирщині, потім на Черкащині. Згодом повернувся на рідну Луганщину.

 «Сані більше немає. Пережити окупацію, полон, нове вторгнення і бути застреленим у власному будинку просто у візочку. Тварюки. Спи, братику. Ти дуже крутий. Ти справжній Українець Донбасу. Мордор маст дай («Мордор має померти». – ​Ред.)», — ​написав про загиблого журналіст Руслан Горовий.

Фрагменти з публікації «Герой з однією ногою і однією рукою здаватися не збирається!» («Цікава газета на вихідні» за березень 2019 року):

– Коли в Сєверодонецьку почалася «ЛНРія», там одночасно з’явилися незрозумілі люди і раптово зникла влада, — ​Олександр згадує про події тих часів. — ​Спочатку була ідентифікація того, чим для мене є Україна. Фактично все моє оточення і знайомі підтримали «ЛНР». Я їх називаю «люди, яких убив телевізор»…

* * *

– Війна забрала у мене 80% людей, яких я вважав рідними і близькими, – ​їх інформаційною кулею вдарило в голову, і вони захворіли «рускім міром», – ​зізнається переселенець. – 47 років свого життя я жив у країні, яка мені була абсолютно байдужа…

* * *

– Ми з Вікторією відвезли на передову свої холодильник та телевізор, продали всі коштовності й навіть вінчальні обручки, щоб купити бронежилети, — ​говорить луганчанин. — ​Допомагали «Айдару», 128-й і 30-й бригадам.

Липневого дня 2014 року автівку Олександра зупинили бойовики. Зазирнули всередину і побачили там ліки, два українські прапори, бронежилети, два телефони, фотоапарат.

– Сепаратисти комусь зателефонували, і приїхав чоловік, який назвався фахівцем по роботі з полоненими. Він сказав: «Я можу зробити з тобою що завгодно». Витяг пістолет, приставив його до мого лоба і натиснув на гачок. Але пістолет був незаряджений… – ​згадує Олександр. – ​Посміхнувшись, бойовик дістав із кишені обойму, перезарядив і знову вистрелив, але куля просвистіла повз вухо. Потім було ще кілька пострілів, один із яких мене зачепив. За цим дружину посадили на якийсь ящик, надягнули їй пакет на голову і почали душити. Мене били і змушували на це дивитися.

* * *

– … Я не розумію людей, які кажуть, що немає роботи і не знають, куди спрямувати свої зусилля. Мені сьогодні не вистачає приблизно 999 рук і ніг, і для кожної з них я знайшов би роботу, – ​не розчаровується Олександр. – ​Я давно зрозумів, що з руками та ногами можна бути калікою, якщо чогось не вистачає в голові. А можна і з однією рукою та ногою залишатися повноцінною людиною. Правильно писав Козьма Прутков: «Хочеш бути щасливим – ​будь ним!».

Василина СМЕТАНА.

Читайте також у нас: «Ціна свободи: У боях з орками загинула військова медик, мати 12 дітей (Фото)​».