Російського генерала проклинають у рідному селі на Любешівщині

Народився запроданець 1972 року і виріс у багатодітній сім’ї. Чимало його рідних і досі проживають на Любешівщині, дехто з братів та сестер мешкає за кордоном. Батьки вже покійні.

У рідному селі з 2014 року, відколи російський генерал став учасником бойових дій на Донбасі на боці окупанта, його ні разу не бачили.

«Ще в школі він був досить непростої вдачі, хоча навчався добре. Оскільки виховувався у сім’ї, де народилося з десяток дітей (уже точно й не згадаємо скільки), то вже тоді проявляв хороші лідерські якості, вмів добиватися свого. Часто очолював шкільні команди на різних змаганнях», — ​пригадують його колишні односельчани.

Закінчивши школу у Ветлах, у 1989-му Михайло Зусько поїхав у Росію. Здобув військовий фах у Рязанському вищому повітряно-десантному командному училищі, пізніше продовжив навчання в загальновійськовій академії зс рф та академії генерального штабу зс рф.

Був учасником першої чеченської війни. З 2007-го проходив військову службу на різних командних посадах формувань Південного військового округу зс рф. Тож, без сумніву, за ці 30 років він пройшов таку потужну школу зомбування, що, мабуть, і був готовий воювати з українськими солдатами.

Але невже в душі нічого не щемить, коли здійснює обстріли й бомбардування домівок таких же українських сімей, якою була колись і його власна у Ветлах, коли вбиває людей, поряд з якими ріс, яких знає особисто?! Зрештою, це ж він воює і проти рідного брата Миколи – ​полковника Збройних сил України.

Генерал-лейтенант путінських військ Михайло Зусько воює і проти рідного брата Миколи – ​полковника Збройних сил України.

Від початку повномасштабної російсько-української війни очолювана Михайлом Зуськом орда здійснює наступ під Миколаєвом. Під його командуванням знайшов свою смерть цілий батальйон тактичної групи 7-ї гвардійської дивізії у марних спробах взяти Вознесенськ. Окрім того, генерал-запроданець примудрився втратити бойову тактичну групу 20-ї мотострілецької дивізії… Але й забрав багато життів українців, тож його в рідному селі проклинають…

Чимало ветлівчан нині боронять Україну у зонах бойових дій: хтось у складі нашої армії чи тероборони, хтось як волонтер… І важко уявити, що відчувають рідні генерала, на котрих, окрім жахіть війни, обрушується через такого родича ще й людський гнів, незалежно від їхньої позиції, думки та участі в цій війні.

Любомир БРОШКО.

Читайте також у нас: «Мама моряка, який послав «рускій корабль»: «Я теж вмію стріляти, якби була молодша, пішла б воювати із сином».