Волонтер із Нововолинська: «Спочатку шлях пролягав на Схід. Тепер, очевидно, буде по всій Україні»

–Працюємо адресно, орієнтуючись на потреби 14-ї бригади, — ​розповів пан Валерій, координатор Центру допомоги військовим. — ​Під час останньої поїздки в зону бойових дій на Житомирщину доставили військовим шапки, балаклави, берці, планшети, тепловізори. Останніх завезли 23 одиниці на суму більше двох мільйонів гривень.

Відразу поцікавилася, де беруть кошти, щоб усе придбати для армії.

— Якщо раніше інколи потрібно було пояснювати нашим громадянам, що бійці чекають на підтримку тих, хто в тилу, то тепер у цьому плані простіше, — ​відповів пан Курстак. — ​Наші люди ніколи не відмовляють, а то й самі пропонують. Я низько кланяюся Вікторії Бубелі, директорці Нововолинського олійного заводу, котра активно допомагає. Ця людина справді заслуговує на подяку і є гарним прикладом для інших керівників бізнесових структур.

Валерій Курстак разом із перевіреними друзями вирушає у «гарячі» точки лише тоді, коли є те, що вкрай необхідне там, у самому епіцентрі війни. 

Під час розмови в кабінет зайшов молодий чоловік середньої статури на ім’я Анатолій, знайомий Валерія Курстака. Колишній атовець записався добровольцем на фронт. Збирався на передову — ​у волонтера взяв каремат, спальник, балаклаву.

Як розповів пан Валерій, щодня до нього телефонує чимало людей. Просять військову амуніцію, щонайперше бронежилети, які зараз у дефіциті. Волонтери готуються завезти плівку для окопів та бліндажів, рації. Мають заявки, які озвучує представник нашої бригади, на постачання генераторів, акумуляторів, метеостанцій, квадрокоптерів. Завжди потрібні запчастини до воєнних машин, зварювальний апарат. Нещодавно спілкувався з нововолинцем Сергієм, який, пройшовши пекло полону ще кілька років тому, зараз як комбат підказує потреби фронту. Планував побувати в танковому полку, де служив земляк Костя Мрочко, якому посмертно присвоїли звання Героя України. Не вийшло…

Валерій Курстак зазначив: він разом із перевіреними друзями вирушає у «гарячі» точки лише тоді, коли є те, що вкрай необхідне там, у самому епіцентрі війни. А надійні колеги — ​це волонтери Петро Сопронюк, Борис Бабійчук, незміні помічники Андрій Гаць, Олександр Пукля, Олександр Ільницький. До речі, останній із них привіз нашим військовим на Яворівський полігон продукти, засоби гігієни, інші необхідні речі якраз напередодні бомбардувань… Буквально за кілька годин до трагедії повернувся у Нововолинськ.

Коли запитала у Валерія Курстака, чи не страшно їхати на передову, він відповів:

— За більш як сто поїздок у зону АТО/ООС на Схід у мене вже виробився стосовно цього імунітет. Майже не було страху навіть тоді, коли над головами летіли ворожі реактивні літаки, а зовсім недалеко бомбили нафтобазу. А знаєте чому? Його, цей страх, накрили ненависть, бажання помсти підлому, жорстокому ворогу. І російський окупант за всі свої злодіяння обов’язково заплатить.

Читайте також у нас: «Російський літак Су-35 вартістю у десятки мільйонів доларів збив… «листоноша Пєчкін»​».