«Наші побачення освячені барикадами і війною».
Волинський воїн: «Краще напишіть: «Повертайся з перемогою!»
У газеті «Волинь» за 8 березня була розповідь про лучанина Олексія Кушнєра — волинського козака (чоловік зараз у Сухопутних військах ЗСУ захищає нашу державу), який взяв у полон москальського десантника, і його дружину Ольгу Валянік (обоє на фото), яка волонтерить. Власне, йшлося про історію кохання двох молодих людей, яких поєднала Революція гідності. А фейсбук знову дає нагоду повернутися до наших героїв
На своїй сторінці нещодавно Олексій висловив думки з приводу того, що люди пишуть чи говорять, і як чують їх військові. Сказане настільки відверте, щире й мудре, що пропонуємо увазі наших читачів:
«Отримавши черговий меседж від рідних чи навіть не знайомих людей, думаєш одне: «Та за що?».
Отже, перше — моє «улюблене»: «Повертайся якнайшвидше додому!». В умовах війни швидше додому можна потрапити в трьох випадках — тебе вбили, тебе поранили чи ти просто банально дезертирував. Цього ви хотіли побажати?
Наступне: «Бережи себе!». Це як? Я ж не пішов до війська самовбиватись. Ось це «бережи себе» звучить, як «Чисть зуби» — річ ніби очевидна, але ж деколи просто неможлива, бо таке життя та умови бойових дій. Берегти себе в умовах війни — це полями тікать за бугор.
І таке: «Молюсь за тебе» — якщо ви не впевнені в тому, яку релігію сповідує людина, котрій ви це адресуєте, не робіть цього. «Мій Бог не чує твоїх молитов, бо їх неправильно адресуєш». Молитись на хрест, за людину, яка планує банкет з Одіном у Вальхаллі, — тупо.
Я живу в державі, за яку готовий вбивати і Громадянином якої гордий бути.
Я не хочу нікого образити, це лише моя та військових мого кола спілкування суб’єктивна думка. Якщо дійсно хочете підбадьорити, то накидаю вам трішки прикладів: «Повертайся з перемогою», «Але ви круто їх там «жарите», «Гордий знайомству з тобою», «Лови нюдси» чи банальне «Дякую»…
У мене поки все. Я живий і здоровий».
До речі, в обох наших героїв у першому місяці весни були дні народження. 10 березня — в Ольги. І вона написала коротко: «Мені 32 роки. І я вже двічі відправляла свого чоловіка Олексія Кушнєра на війну». А ще так звернулася до коханого: «Зовсім скоро ми будемо сидіти в нашому будинку (декілька літ тому подружжя купило будинок неподалік Луцька й переїхало в сільську місцевість з обласного центру. — Авт.) і вибиратимемо дизайн другого поверху, меблі і вікна, думати, які дерева посадити і чи встигнемо зробити терасу до літа.
8 років ти для мене приклад усього — мужності, справедливості, доброти, чесності. Приклад любові до рідних, до своєї країни, справжньої дружби і підтримки. Ми пережили АТО/ООС, переживемо і масштабне вторгнення. Я горда, що ти захищаєш нашу країну, і я вірю в перемогу! Для тебе поняття «честь» і «відстояти свою країну» — не порожні слова.
З кожною секундою я люблю тебе ще більше, щаслива бути твоєю дружиною! З днем народження, коханий Олексій Кушнєр! Я тебе люблю!»
Читайте також у нас: «Як волинський козак взяв у полон москальського десантника».
А 12 березня народився Олексій. І вже на його фейсбук–сторінці читаємо: «Мені сьогодні 35. Я вважаю себе щасливою людиною. Я живу в державі, за яку готовий вбивати і Громадянином якої гордий бути. Я коханий і кохаю, моя рідня в безпеці (відносній, звичайно, бо зараз ніхто не в безпеці), жива та здорова, я нарешті маю можливість робити смерть москалям…
У мене є все, і навіть більше, ніж я колись міг мріяти. Майже все. А те єдине, чого не вистачає, ми усіма силами наближаємо – Перемогу.
Гроші – волонтерам. Подарунки (бажано в літровій тарі) готуйте, буду чекати вас в гості після перемоги в нашому домі, який завжди відкритий для наших друзів…».
В час, який переживає зараз Україна, всім би нашим співвітчизникам такого незборимого оптимізму й віри в перемогу над ворогом!
Катерина ЗУБЧУК.
Читайте також у нас: ««Другий день весни і нашим родючим чорноземам треба добриво»: волонтерка з Луцька розповіла, що збирають бійцям».
